За старих часів була на світі Школа Чорнокнижництва. Навчали там чаклунству й усяким прадавнім наукам. Перебувала ця школа у міцному підземному будинку, тому вікон там не було й завжди панував морок. Учителів у Школі Чорнокнижництва теж не було, а всі науки вивчалися по книгах, написаних вогненними буквами, і читати їх можна було тільки у темряві. Навчання тривало від трьох до семи років, і за цей час учні жодного разу не піднімалися на землю й не бачили денного світла. Щодня сіра кошлата лапа витикалася зі стіни й давала учням їжу. Та ще одне правило завжди дотримувалося у цій школі: коли учні залишали її, чорт залишав у себе того, хто виходив останнім. Тому немудро, що кожний намагався проскочити вперед.
Вчилися одного разу у Школі Чорнокнижництва три ісландці — Семунд Мудрий, Каульвюр син Ауртни й Хальвдан син не те Ельдяудна, не те Ейнара. Прагли вони домовитися, що вийдуть у двері одночасно, але Семунд сказав друзям, що піде останнім. Друзі, звичайно, обрадувалися. Семунд накинув на плечі широкий плащ, і, коли він піднімався по сходах, які вели наверх, чорт схопив його за полу.
- А ти мій! - сказав він.
Але Семунд скинув плащ і втік. Залізні двері захлопнулися за ним і віддавила йому пятку.
- Душу дорожче п'яти! - сказав Семунд із цього приводу, і ці слова стали приказкою.
А інші розповідають, що усе було інакше: коли Семунд піднявся по сходах і ступив за поріг, сонце стояло так, що тінь його впала на стіну. Тільки чорт приготувався його схопити, як Семунд сказав:
- А я зовсім не останній. Геть за мною ще один іде. - Та показав на тінь.
Чорт прийняв тінь за людину й схопив її. Так Семунд вирвався на волю, але з тих пір він жив без тіні, тому що чорт залишив її у себе.