У ті далекі часи, коли у Ісландії жив мудрець і чаклун по імені Тормоуд, там було прийнято торгувати тільки влітку. Особливо цього дотримувалися на Заході, у Стиккисхоульмуре й Оулавсвике. На зиму купці перед від'їздом із країни замикали й опечатували свої крамниці. Якщо ж узимку траплявся голод, чиновник, якому були довірені ключі, відкривав яку-небудь крамницю, відпускав біднякам зерно, кому у борг, кому за готівку, а потім знову замикав і опечатував крамницю.
Якось узимку бідняки Стиккисхоульмура попросили Тормоуда відкрити для них крамницю. Вони скаржилися, що голод скосив уже багатьох, а у крамниці повно продовольства, яке чиновник відмовляється видати, незважаючи на їхні прохання. Вони були впевнені, що перед могутністю Тормоуда не встоять ніякі замки й запори. Тормоуду їх прохання довелося не по душі, однак він поступився біднякам. Коштувало йому доторкнутися до запорів травою за назвою вороняч око, як вони відкрилися самі собою, і бідняки запаслися зерном. Собі ж Тормоуд не побрав ні крихти.
Після цього випадку недруги Тормоуда розпустили слух, начебто він обкрав крамницю у Стиккисхоульмуре, а друзям довелося виправдовувати його, говорячи, що він праг допомогти нужденним. Цей слух дійшов і до головного чиновника у Снайфедле Гвудмунда сина Сігурда, того самого, про який єпископ Есполин писав у своєму літописі, що при ньому у Оулавсвике розбили вікна крамниці й зробили крадіжку. Хто саме обкрав ту крамницю, так і залишилося невідомим. Коли ж Гвудмунду самому знадобилося обділити бідняків зерном, він навіть не став ламати печатки, а вліз у крамницю через вікно й дістав звідти всі що потрібно. Правда, він розумів, що зробив небездоганно й що рано або пізно йому це пригадають.
Отож, цей самий Гвудмунд покликав до себе Тормоуда й обвинуватив його у тому, що він зламав крамницю у Стиккисхоульмуре й украв зерно. Тормоуд як ні у чому не бувало підтвердив, що так воно всі й було, і вимовив при цьому такі вірші:
Позов затіяний — привід законний,
У наявності й винуватець.
Буде вести її Гвудмунд Віконний,
Шляхетний чиновник.
Гвудмунд зрозумів натяк і відпустив Тормоуда з миром.
Однак справа із крамницею на цьому не скінчилося. Навесні купець повернувся у Стиккисхоульмур, довідався про случившемся й став оглядати крамницю, щоб перевірити, не чи украв чого Тормоуд. Але щораз, коли він ухвалювався за справу, йому починав увижатися обдерте теля, за яким на хвості тяглася його власна шкіра. Цим баченням Тормоуд збивав купця з користі.
Незабаром Тормоуд сам приїхав у Стиккисхоульмур. купець, що розлютився, вимагав, щоб він відшкодував йому збиток, і загрожував усякими карами. Тормоуд же не збирався нічого відшкодовувати, тому що не вважав себе винним.
- Хоч тебе й виправдали, до наступного лету ти повинен розрахуватися із мною за кожний виданий захід! - кричав купець.
- На той час ти будеш бовтатися без голови на мисі Хьятланд! - відповів йому Тормоуд.
На цьому вони розсталися, і купець так нічого й не одержав. На кораблі цього купця плавав хлопець по імені Пьетур. Він дуже почитав Тормоуда, і Тормоуд завжди до нього благоволив. Одного разу вони розговорилися, і Тормоуд порадив йому залишити цей корабель. Пьетур відмовився. Тоді Тормоуд попередив його, щоб під час майбутнього плавання він про всякий випадок був напоготові. Коли корабель покинув гавань, а було це за два дні до свята всіх святих, Тормоуд знову приїхав у Стиккисхоульмур і проспівав вірші. Ось їх початок:
Зі Стиккисхоульмура відпливає
Важкий ведмідь моря.
Туман збирається, вітер крепчает,
Хвилі обіцяють горі.
Дочки Ран коня поганяють,
У пагорби перетворюють рівнину,
Біловолосі піну роняють,
Поринає яструб у безодню.
А через кілька днів Тормоуд, сидячи раннім ранком у балці й потираючи особу долонею, — була у нього така звичка — вимовив:
- Нині вночі корабель зі Стиккисхоульмура потонув у мису Хьятланд.
Та треба сказати, що тієї вночі корабель і насправді затонув у мису Хьятланд і ніхто, крім Пьетура, не урятувався. Одні говорять, що Пьетур добрався до берега з усім своїм добром, а інші — що він виплив на мішку з гагачим пухом і на ньому не було навіть шапки. Ще говорять, начебто він бачив обезголовлене тіло купця, що висить на прибережних скелях. Пьетур благополучно прибув у Копенгаген, і після цього випадку справи його пішли у гору — він став купцем у Грундар-Фіорді.