Жив у Скага-Фіорді багата людина по імені Свейдн. Він був одружений, але ім'я його дружини невідомо. А ще у нього було двоє дітей, про них-те й піде мовлення у цій казці. Сина кликали Бьярни, а дочка — Сальвер, вони були близнюки й дуже любили один одного. У той час їм було по двадцять років.
Улітку на Іванов день жителі Скага-Фіорду звичайно їздять у гори збирати ісландський мохи. Свейдн розв'язав відправити у гори Бьярни. Сальвер довідалася про це й теж захотіла поїхати. Батькам жалко було відпускати дочку, але вони поступилися її благанням, і було вирішено, що вона поїде разом із братом. Уночі напередодні їхнього від'їзду Свейдну приснилося, начебто у нього є два білі птахи, яких він дуже любить, і раптом одна з них пропала, і він довго по ній тужив. Зрозумів Свейдн, що сон цей віщий і він скоро втратить дочку. Він злякався й заборонив Сальвер їхати у гори, але вона так молила батька, що зрештою він поступився. Та брат із сестрою відправилися у шлях.
У перший день вони збирали мохи разом з усіма. А вночі Сальвер занедужала, і ранком у неї не було сил піднятися. Бьярни залишився із сестрою у наметі. Пройшло три дні. Сальвер ставало усе гірше й гірше. Бьярни не відходив від неї ні на крок. Однак на четвертий день він доручив Сальвер турботам одного зі своїх супутників, а сам пішов збирати мохи. Набрав він повний мішок, сіл у підніжжя скелі й задумався, підперши щоку рукою. Його пугала хвороба сестри, і на душі у нього було дуже тривожно.
Бьярни просидів так досить довго й раптом почув стукіт копит. Оглянувся він і побачив двох вершників. Вони мчалися прямо до нього. Один скакав на рудому коні й був одягнений у усі червоне. Іншої був у темному платті, і кінь під ним був вороної масті. Вершники спішилися у скелі й привіталися з Бьярни, звернувшись до нього по імені.
- Тому ти невеселий, приятель? - запитала людей у червоному.
Бьярни не відповів на його питання. Тоді людей у червоному сказав, що йому нема чого їх побоюватися й худого не буде, якщо Бьярни всі їм розповість. Та Бьярни повідав незнайомцям про хворобу сестри.
- Мої супутники вже збираються додому, — сказав він, — і ми із сестрою залишимося тут одні. Боюся, як би вона не вмерла у мене на руках.
- Так, погані твої справи, — сказала людей у червоному. - Не диво, що ти так похмурий. А може бути, ти погодишся віддати мені свою сестру?
- Ні, — відповів Бьярни. - Я не знаю ні хто ти, ні звідки.
- А тобі й нема чого це знати, — сказала людей у червоному.
Він витягся золочену табакерку з дорогоцінним каменем на кришці й запитав:
- А якщо я подарую тобі табакерку, тоді віддаси?
- Ні, пропонуй, що завгодно, сестру я однаково не віддам, — відповів Бьярни.
- Будь по-твоєму, — сказав незнайомець. - А табакерку залиши собі на пам'яті про нашу зустріч.
Бьярни побрав табакерку й подякував за подарунок. Незнайомці попрощалися з ним і поскакали.
Ранком супутники Бьярни виїхали додому, і брат із сестрою залишилися одні. Увесь день Бьярни просидів поруч із Сальвер, а вночі його стало хилити у сон, але він не зважувався спати, боячись, як би незнайомці не викрали Сальвер. Зрештою він не витримав, ліг поруч із сестрою й обійняв її, він думав, що з його обіймів ніхто не зуміє її викрасти. Однак, коли він прокинувся, сестри поруч не було. Бьярни злякався й пішов її шукати. Цілий день він бродив по горах, але так і не знайшов її. Тоді він зібрав речі, повернувся додому й розповів про те, що трапилося,.
- Цього я й побоювався, — промовив батько. - Видне, від долі не підеш.
Багато народу спорядилося у гори шукати Сальвер, але пошуки ні до чого не привели. Усі були засмучені втратою, тому що дівчина вона була добра і її любили.
Ішли роки. Бьярни стукнуло тридцять. Він одружився й сам господарював. Якось восени його пастух втратив усіх овець, проискал їх три дні й повернувся додому ні із чим. Тоді Бьярни попросив дружину зібрати йому їжі на тиждень і дати міцні черевики — він розв'язав сам піти за вівцями. Мати з батьком, які були ще живі, благали його залишитися будинку, але він попросив їх не турбуватися, велів чекати на нього через тиждень і пішов.
Три дні ходив Бьярни по горах. На четвертий день він набрів на печеру й заснув у ній міцним сном. Коли він прокинувся, була темна мрячна ніч. Незважаючи на туман, Бьярни відправився далі, але незабаром заблудився, і йому довелося довго йти навмання. Нарешті він вийшов у більшу долину, де туману не було. Бьярни спустився вниз і побачив багату садибу. Чоловіка й жінки сушили на лузі сіно. Бьярни підійшов до трьом жінкам, одна з них була дуже гарна, він привітався й попросився переночувати. Йому дозволили, і дівчинка проводила його у будинок.
Ця дівчинка теж була дуже гарна й до того ж нагадувала Бьярни його сестру, яку він колись втратив у горах. Давня подія знову спливла у його пам'яті, і йому стало смутно, однак він не показав виду. Будинок був великий і затишний. Дівчинка провела Бьярни у простору багату кімнату, запросила його сісти за стіл і пішла. Незабаром вона повернулася й принесла йому поїсти. Потім вона відвела його у маленьку комнатку, де була приготовлена постіль. Дівчинка допомогла Бьярни зняти мокрий одяг і побажала йому приємного сну.
Бьярни не міг зрозуміти, куди він потрапив і чому ця дівчинка розбудила у ньому тугу за сестрою. Із цими думками він заснув. Його розбудив спів — нагорі співали вечірні молитви, як прийнято у селі. Голосів було багато — і чоловічі, і жіночі, — і один з них здався йому схожим на голос Сальвер. Потім Бьярни знову заснув і спав, Доки та ж дівчинка його не розбудила. Вона принесла йому нове гарне плаття й попросила надягти його із приводу неділі, яка Бьярни запрошували провести у цьому будинку.
Поки Бьярни одягався, до нього прибіг маленький хлопчик у ошатному зеленому сюртучке. Маля привіталося з Бьярни й прийнявся бовтати.
- Куди ти йдеш? - запитав він.
- Шукаю своїх овець, — відповів Бьярни.
- У нас у долині я їх не бачив, — сказав хлопчик. - Але сьогодні ти залишишся тут, тому що мій батько буде читати проповідь.
- Ступай ладь, Свейдн, — перервала його дівчинка, повернувшись, — і не бовтай дурощів.
Вона принесла Бьярни їду й прислужувала йому, поки він їв. Він поїв і побачив, що до садиби стікається великий кількість людей. Хлопчик побрав його за руку, відвів у церкву й показав, де сісти. Бьярни оглянувся: поруч із ним на лаві сиділа людей у червоному, якого він колись зустрів у горах, а пастором виявився той, який був тоді у темному платті.
У церкві зібралося багато народу, чоловіків було більше, ніж жінок, і усе чоловіка були войовничого вигляду, сабоні й рослі. Бьярни витягся свою гарну табакерку й почастував сусіда тютюном, той побрав понюх. На передній лаві Бьярни побачив ошатну жінку й довідався у ній свою сестру Сальвер. Отож куди привела його доля! Вони подивилися один на одного, Сальвер теж довідалася його й від радості залилася сльозами.
Пастор вимовив чудову проповідь, і служба скінчилася. Після благоcловения хлопчик побрав Бьярни за руку й повів додому. Незабаром туди прийшли й обоє незнайомця — і у червоному, і у чорному. Вони приязно привіталися з Бьярни й запитали, чи довідався він їх.
- Довідався, — відповів Бьярни й замовк, подавлений спогадами.
Потім у кімнату ввійшла Сальвер і кинулася братові на шию.
- Ми обіймали один одного у дитинстві, — сказала вона йому, — усю у сльозах мене вирвали із твоїх обіймів, і ось я знову обіймаю тебе!
Брат і сестра минулого щасливі, і Бьярни розповів Сальвер про усе, що трапилося у Скага-Фіорді після того, як вона пропала.
- Бьярни, це я викрав твою сестру й віддав у дружин цій людині у темному платті, — сказав той, який був у червоному. - Це мій син, він пастор у нас у долині, а я отут суддя. Овець твоїх я погнав навмисно, праг, щоб ти прийшов сюди й ви із сестрою зустрілися. Завтра ранком я поверну тобі овець і проводжу тебе додому, а сьогодні ти наш гість.
Цілий день провів Бьярни у сестри, а ранком, зі сльозами попрощавшись із нею, покинув її будинок. Суддя й пастор проводжали його, вони втрьох гнали овець.
- Ти повинен переселитися до нас у долину, — сказав пастор.
Він обіцяв Бьярни надіслати за ним навесні своїх людей і просив бути готовим до переїзду.
Повернувся Бьярни додому, розповів дружині й батькам про свої пригоди й просив до пори до часу зберігати усе у таємниці. А навесні до Бьярни приїхали три вершники, і вночі він виїхав з ними, забравши усе своє майно, матір з батьком, дружину й дітей. Вони поселилися у долині утилегуманнов, і зустріч із Сальвер усім принесла радість. Багато років прожив Бьярни у цій долині, а коли зостарився, знову повернувся у Скага-Фіорд. Тоді-Те він і повідав людям цю історію, а вмер Бьярни глибоким старим.