Одного разу чотири людини рили на цвинтар могилу; деякі говорять, що це було у Рейкхоуларе. Усі четверо минулого люди веселі й любили посміятися, але більше всіх веселився один молодий задерикуватий хлопець. Коли могила була майже готова, вони знайшли у ній багато людських костей, у тому числі й стегнову кістку небувалих розмірів. Веселий гробар схопив цю кістку, оглянув з усіх боків і приставив до себе. Говорять, начебто вона дістала йому до пояса, а він був середнього росту. Тоді він побери й скажи у жарт:
- Ось мабуть був знатний воїн! Праг би я, щоб такий гість подарував до мене на весілля!
Інші йому підтакували, однак самі не жартували, і зрештою веселун поклав стегнову кістку назад у могилу.
Як пройшли наступні п'ять років, нічого не говориться, але ось той самий веселун зібрався одружитися. Він обручився, і у церкві було зроблено вже два оголошення. Після другого оголошення його нареченій три ночі підряд снився той самий сон. Їй снився богатир небаченого росту, який запитував у неї, пам'ятає чи її наречений, як він жартував кілька років назад. Востаннє богатир попередив наречену, що прагне її наречений або не прагне, а на весілля до них він однаково з'явиться. Наречена нічого не відповіла, однак їй стало не по собі, та й не мудро: вуж дуже він був високий на зріст. Ранком вона запитала у нареченого:
- Кого ти збираєшся запросити до нас на весілля?
- Я ще не думав про цей, — відповів наречений. - Давай почекаємо третього оголошення.
- Виходить, ти ще нікого не запрошував?
- Ні, нікого, — відповів наречений, однак задумався. - Запрошувати-Те я нікого не запрошував, це точно, — проговорив він нарешті. - Втім, кілька років назад я сказав у жарт величезної стегнової кістки, яку ми знайшли, копаючи могилу, що праг би бачити у себе на весіллі такого богатиря. Тільки, по-моєму, це не можна вважати запрошенням.
Наречена насупилася й помітила, що жарт був недоречний.
- А чи знаєш ти, — додала вона, — що той, над ким ти пожартував, має намір прийти до нас на весілля?
Та вона повідала нареченому про свої сни. Стривожився наречений і визнав, що краще б йому того разу попридержать мова.
На іншу ніч богатир приснився йому самому. Ростом він не уступав велетневі й був на вид грізний і похмурий.
- Уж не чи здумав ти відмовитися від свого запрошення? - запитав він у нареченого. - Пам'ятаєш, п'ять років тому ти запросив мене до себе на весілля?
Наречений злякався не на жарт, але сказав, що назад своїх слів не бере.
- Ну, ти як прагнеш, а я однаково з'явлюся, — сказав богатир. - Посміявся всуе над моєю кісткою, ось тепер і розплачуйся.
Із цими словами примара зникла, і наречений спокійно проспав до ранку. А ранком він розповів свій сон нареченій і просив у неї ради, як йому бути.
- Ось що зроби, — сказала наречена. - Найми тесль і побудуй будинок для людини, що відвідала нас у сні. Такий, щоб він міг стояти у ньому на весь зріст. Ширина будинку повинна бути не менше, чим висота. Стіни треба прикрасити, як у весільному залі, стіл накрити білою скатертиною й поставити частування — тарілку освяченої землі й пляшку води. Інший їжі примари не їдять. Перед столом треба поставити стілець, а поруч послати постіль, раптом гостеві захочеться відпочити. На столі повинні горіти три свічі. Та тобі прийде самому проводити туди гостя. Але тільки помни, не можна входити у будинок спереду гостюючи, а також залишатися з ним під одним дахом. Живий повинен відмовлятися від усього, що б йому не запропонував мрець, і взагалі поменше з ним говорити. Запроси його покуштувати того, що стоїть на столі, а потім замкни двері на засув і йди.
Наречений зробив усі, як веліла наречена. Підійшов день весілля, нареченого й наречену обвінчали, і гості сіли за стіл бенкетувати. Ось уже стемніло, а тим часом нічого особливого не відбулося. Гості сиділи й розмовляли, відразу були й наречений з нареченою, як того вимагав звичай. Раптом пролунав голосний стукіт у двері. Нікому не хотілося йти відкривати. Наречена штовхнула нареченого у бік, він сполотнів. Стукіт повторився вже сабоней. Тоді наречена побрала нареченого за руку, підвела його до порога, хоч він і пручався, і відімкнули двері. За дверима стояла людей величезного росту. Він сказав, що прийшов до них на весілля. Наречена веліла нареченому прийняти гостя й виштовхнула його з весільного залу, потім вона помолилася за нього й знову замкнули двері.
Говорять, що наречений провів гостя до будинку, який був вибудуваний навмисно для нього, і запросив увійти усередину. Прибулець попросив нареченого ввійти першим, але той навідріз відмовився. Зрештою гість увійшов у будинок.
- Я відіб'ю у вас полювання глузувати з мертвих костей! - буркнув він.
Наречений прикинувся, начебто нічого не чув, він попросив гостя підкріпитися, чому Бог послав, і не ображатися, що хазяїнові ніколи побить із ним.
- Так зайди ти хоч на хвилинку! - попросив гість.
Наречений знову рішуче відмовився.
- Ну, не прагнеш зараз посидіти із мною, зайди пізніше мене провідати, — сказала примара.
Але наречений і від цього відмовився, захлопнув двері й замкнув її на засув.
Потім він повернувся до гостей. Усе сиділи мовчачи — прихід незвичайного гостя розладнав бесіду. Тільки наречена залишилася весела. Незабаром гості розійшлися й молоді лягли спати. Ранком наречений праг піти глянути на вчорашнього гостя, але наречена сказала, що йому не слід іти туди одному, і вони пішли разом. Наречена перша відкрила двері. Гостя у будинку не виявилося. Він вилив усю воду, а землю з тарілки розсипав по підлозі.
- Так я й думала, — сказала вона. - А ввійди ти першим так торкнися цієї землі хоча б кінчиком черевика, ти виявився б у владі примари й уже ніколи не повернувся до людей. Мені ж від цієї землі шкоди не буде. Зараз я отут підмету й заберу.
А інші говорять, що примара перед відходом підійшло до дверей весільного залу, — а може, до спальні нареченого й нареченої, — і проспівало:
Дякувати не буду нікого,
Оскільки не покуштував нічого,
Крім чистої водиці
І чорної землі.
Після весілля примара більше жодного разу не відвідувала цю пару. Вони жили довго й щасливо й дуже любили один одного.