За старих часів у Ірландії були чудові школи. Чого тільки не проходили у них. Та навіть самий останній бідняк володів тоді більшими знаннями, чому у наш час який-небудь джентльмен. Що ж стосується священиків - у науках вони перевершували всіх, і цим Ірландія прославилася на увесь світ. Багато чужоземних королів посилали у Ірландію своїх синів, щоб тс одержали виховання у ірландських школах.
Та саме у одній з таких шкіл вчився тоді юнак, зовсім ще хлопчик. Він усіх вражав своїм незвичайним розумом. Батьки його були прості трудівники й, звичайно, бідняки. Але хоча він і був ще малий і дуже бідний, у знаннях з ним не міг би зрівнятися ні син лорда, ні короля. Навіть учителям доводилося іноді червоніти перед ним: коли вони намагалися чому-небудь навчити його, він раптом повідомляв їм щось таке, про що вони ніколи й не чули, і викривав їхнє неуцтво.
Але зовсім непереможний він виявився у суперечці. Він міг з вами сперечатися й сперечатися, поки не доводив, що чорне це біле, і відразу, коли ви уступали, - побити його у суперечці не міг ніхто! - він затверджував зворотне й доводив вам, що біле було чорним.
Батьки так ним пишалися, що твердо розв'язали зробити з нього священика, хоч і були дуже бідні. Та нарешті вони цього добилися, щоправда, ледве не вмерли з голоду, поки збирали для цього гроші.
Що й говорити, у ті часи Ірландія не знала іншого настільки ж ученого чоловіка, і він так і залишився самим великим сперечальником: ніхто не міг перед ним устояти. Намагалися розмовляти з ним навіть єпископи, але він негайно доводив їм, що вони рівно нічого не розуміють.
У ті часи шкільних учителів ще не було, і навчанням займалися священики. А тому що ця людина вважалася самим розумним у Ірландії, усі чужоземні королі посилали своїх синків саме до нього, аби тільки вистачило для них кімнат у коледжі. Та поступово він запишався й навіть став забувати, з якого дна він піднявся, і - що було гірше всього - став забувати навіть бога, який і зробив його таким розумним.
Гординя так опанувала ним, що від однієї суперечки до іншого він дійшов уже до того, що доводив, начебто немає ні чистилища, ні пекла, ні раю, ну, а виходить, і бога, і, нарешті, навіть, що немає й душі у людини, що людей однаково як собака або корова - коли вмер, так і немає його.
- Хіба хто-небудь бачив душу? - запитував він. - Якщо ви зумієте мені її показати, я повірю у неї.
На це йому, звичайно, ніхто нічого не міг відповісти. Зрештою усе розсудили так: якщо немає того світла, значить кожний може робити на цім світлі усе, що йому заманеться. Сам священик подав перший приклад, побравши собі у дружин молоденьку дівчину. А тому що неможливо було дістати ні священика, ні єпископа, щоб обвінчати їх, він сам для себе відслужив службу. Це була нечувана ганьба, але ніхто не насмілився сказати йому хоч слово, тому що на його стороні були всі королівські нащадки: вони прикінчили б кожного, хто спробував би перешкодити їхньому розгульному життя. Бідні юнаки! Вони усе вірили у нього й уважалися, що кожне слово його -істина.
Таким чином, його ідеї стали поширюватися усе ширше й ширше. Мир котився до загибелі. Та тоді якось уночі з неба спустився ангел і оголосив священикові, що жити йому залишилося всього двадцять чотири години. Священика кинуло у тремтіння, він став благати хоч небагато продовжити йому життя. Але ангел був невблаганний і сказав, що це неможливо.
- Навіщо тобі життя, ти, грішник? запитував він.
- Про сер, згляньтеся над моєю бідною душею! - молив священик.
- Ні, немає! А хіба у тебе є душу? Скажи, будь ласка! Та як же ти це виявив?
- Вона б'ється у мені з тієї хвилини, як ти з'явився, - відповів священик.-Та яким же я був дурнем, що не подумав про неї раніше.
- Великим дурнем, - погодився ангел.- Чого коштувало усе твоє навчання, якщо воно не підказало тобі, що у тебе є душу?
- Ах, мілорд, - вимовив священик, - якщо мені призначено вмерти, скажіть, скоро я потраплю у рай?
- Ніколи, - була відповідь ангела.- Ти ж заперечував рай.
- Про мілорд, а у чистилище я потраплю?
Чистилище ти теж заперечував. Ти відправишся прямо у пекло! сказав ангел.
- Як, мілорд, але ж я заперечував і пекло! - заперечив священик.- Стало бути, і туди ви не можете мене відправити.
Ангел був злегка здивований.
- Ну добре, - мовив він. - Я тобі скажу, що я можу для тебе зробити. Вибирай: або ти залишишся жити на землі хоч до ста років і насолоджуватися всіма земними радостями, але потім полетиш на віка вічні у пекло, або через двадцять чотири години вмреш у жахливих мученнях, але зате потім потрапиш у чистилище й залишишся там до Страшного суду. Правда це буде можливо тільки, якщо ти зумієш знайти віруючого, і тоді його віра послужить станом твого прощення, і твоя душа буде врятована.
Не пройшло й п'яти хвилин, як священик ухвалив рішення.
- Нехай я вмру через двадцять чотири години, - сказав він, - аби тільки тільки душу моя була врятована.
Тоді ангел дав йому всі вказівки, як надходити, і полетів. Священик відразу ввійшов у великий зал, де сиділи всі його учні й королівські сини, і звернувся до них;- Скажіть мені правду, і нехай ніхто з вас не побоїться суперечити мені! Скажіть, ви вірите, що у людини є душу?
- Учитель, - відповідали вони, - колись ми вірили, що у людини є
Душу, але, дотримуючись твоїх навчання, ми у це більше не віримо. Немає ні пекла, ні раю, ні бога! Ось що нам відомо, тому що ти вчив нас цьому. Священик сполотнів від страху й викрикнув:
- Послухайте! Я вчив вас неправабоно. Бог є, і людська душа безсмертна! Тепер я вірю у усі, що я раніше сам заперечував. Однак голос священика потонув у вибуху сміху, тому що учні розв'язали, що він випробовує їхнє вміння вести суперечка.
- Доведіть це, учитель! - закричали вони.- Доведіть! Хіба хто-небудь бачив бога? Хіба хто-небудь бачив душу?
Та весь зал тряс від сміху.
Священик піднявся, щоб відповісти їм, але не міг видавити ні слова. Усі його красномовство, уся сила його доводів покинули його. Та він не знайшов нічого кращого, чим здійняти до неба руки й возопить:
- Бог є! Бог є! Господи, вибач мою грішну душу! Але всі стали потішатися над ним і повторювати його ж слова, яким він їх навчив:
- Покажи нам його! Покажи нам твого бога!
Та він біг від них у смертельному страху, переконавшись, що ніхто з них більше не вірить. Як же йому тепер урятувати свою душу?
Отут він згадав про дружину. " Вона-Те вуж вірить, - розв'язав він.- Жінки ніколи не відмовляються від бога".
Та він пішов до неї. Але вона сказала, що вірить тільки тому, чому він її вчив, що гарна дружина повинна вірити тільки своєму чоловікові, йому одному й нікому більше ні на небі, ні на землі.
Тоді його охопило розпач, він кинувся геть із будинку й став запитувати кожного зустрічного, чи вірять вони. Але відповідь була всі той же: "Ми віримо тільки тому, чому ви нас учили", - адже його навчання розійшлося по всій країні. У нього ледве не скаламутився розум від страху, тому що минав останній його годинник. Та він кинувся на землю у якімсь пустельному місці й прийнявся голосно ридати від жаху, що так швидко наближається година його смерті. У цей час повз нього пройшов маленький хлопчик.
- Так допоможе тобі господь бог! - сказав хлопчик. Священик так і підхопився.
- Ти віриш у бога? - запитав він.
- Так, я прийшов з далеких країн, щоб усе про нього довідатися, - відповіла дитина.- Не чи виявите ви мені послугу, направивши у кращу тутешню школу?
- Та краща школа, і кращий учитель тут поруч, - сказав священик і назвав своє ім'я.
- Про ні, тільки не він, - заперечила дитина.- Адже мені говорили, що він заперечує бога й небо, і пекло, і навіть людську душу, тому що вона невидима. Однак я за дві секунди можу спростувати його. Священик подивився на дитину із серйозністю.
- Але як? - запитав він.
- Так дуже просто, - відповіла дитина.- Я б попросив його показати мені його життя, якщо він вірить, що вона існує.
- Але він би не міг цього зробити, дитя моє, - сказав священик. - Життя людини не можна побачити. Вона існує, але тільки невидимої.
- Тоді якщо людське життя існує, хоча ми її й не бачимо, може існувати й людська душа, нехай невидима, - відповіла дитина. Коли священик почула така відповідь, він упав перед дитиною на коліна й заплакав від радості, тому що він знав - тепер його душу врятована. Нарешті він зустрів людину, що зберегла віру. Та він розповів дитині всю свою історію - про свою зіпсованість і гордині, про злочинне богохульство й про те, як до нього спустився ангел і повідав йому про єдиний шлях його порятунку.
- А тепер, - сказав він дитині, - побери ось цей ніж і вдар їм мене у груди, і терзай мою плоть, поки не побачиш на моїй особі блідості смерті. Та тоді, - якщо я вмер, від мого тіла повинне відлетіти щось живе, - це знак для тебе, що душу моя стала перед богом. Та коли ти це побачиш, біжи скоріше до моєї школи й склич усіх моїх учнів, щоб вони прийшли й переконалися, що душу їх учителя покинула його тіло, а всі, чому він учив їх, була неправда, тому що бог є й він наказує грішника, і рай є, і пекло, і у людини є безсмертна душа, якої призначено або вічне щастя, або вічні борошна.
- Я помолюся, - сказала дитина, - щоб набратися сміливості виконати ваше прохання.
Та він опустився на коліна й почав молитися. Потім устав, побрав ніж і встромив його священикові прямо у серце й ще раз, і ще, поки не розтерзав його плоть. Та однаково священик ще живий, хоча страждання його були жахливі. Але поки не минули двадцять чотири години, він не міг умерти.
Нарешті мучення скінчилися, і спокій смерті відбився на його особі. Та тоді дитина побачила чарівну живу істоту із чотирма білосніжними крабоцями, яке піднялося у повітря від мертвого тіла й запурхало над головою хлопчика.
Він кинувся за учнями. Та тільки вони побачили цю істоту, як відразу зрозуміли, що це душу їх учителя. Вони з подивом і трепетом стежили за нею, поки вона не зникла з очей за хмарами.
Це був перший метелик, який побачили у Ірландії. А тепер люди знають, що метелика - це душі померлих, які чекають, коли їх впустять у чистилище, щоб через борошна знайти чистоту й спокій. Так, але після цього випадку школи Ірландії зовсім спорожніли. Люди міркували так: чи коштує віддавати дітей у вчення, якщо навіть сама вчена людина у Ірландії усе життя помилявся?