Учень злодія

11-10-2016, 16:10 | Ірландські казки

Стародавні сказання зневажають дрібною мораллю. Приміром, у «Учні злодія» розповідач казок з гордістю розписує шахрая й ошуканця, однак і майстри своєї справи, і юні слухачі душі у ньому не сподіваються. Ось ця повчальна історія. Король, сабоно розсерджений, що син його кучерів Джек тяг із замка усе, що не потрапило, наказав батькові навчити молодого шахрая якому-небудь ремеслу — будь-якому, яке той вибере.

Але щоб заслужити у короля прощення собі й своєму батькові, юний шахрай повинен був до кінця семирічного навчання так опанувати своїм ремеслом, щоб виконати будь-які три завдання короля. Раз вуж Джеку надали повний вибір, він пішов своїм похилостям і зупинився на злодійстві. Разом з батьком вони відправилися у шлях і подорожували, поки не зустріли у далекій стороні злодія зі злодіїв. Та той погодився за вірну семирічну службу зробити із Джека такого ж майстра своєї справи, як і він сам. До кінця сьомого року Джек повернувся додому, і батько відвів його до короля для випробування. - Яке ремесло він вибрав? - запитав король у батька. - Злодійство. Тепер уже він майстер красти! - Ну, це ми ще подивимося, — сказав король. - Завтра я посилаю у Дублін мого вірного пастуха, щоб він купив для мене дві дюжини овець. Урахуй, коли він відправляється у шлях, він не розстається із зарядженим мушкетом! Ти повинен завтра ж украсти у нього цих овець, але так, щоб не нанести шкоди ні собі, ні йому.

Нехай він навіть і не довідається про це. Та привести овець до мене. У ту ж ніч Джек стягнув у королівського шевця кращу пару черевиків і побрав їх із собою на дублінську дорогу. Там він піднявся на пагорб, щоб йому повидніше було. Як тільки він углядів пастуха, що вертався із чередою овець, він кинув посередині дороги один красень черевик, але перед тем до неподобства вимазав його брудом, а сам відійшов небагато у напрямку до замка й поклав на дорогу другий черевик, саме на саму середину. Потім сховався поблизу. Та вже будьте впевнені, коли чесний пастух Дійшов до першого черевика, він глянув на нього, перевернув забруднений черевик ногою й у душі вилаяв того дурня, який втратив або кинув на дорозі тільки один красень черевик: ну кому він потрібний, якщо немає пари? Та пішов далі зі своєю чередою, поки не дійшов до другого черевика, чистого й ошатного. Коли він побачив його, він відвів свою череду на лучку, поклав на землю мушкет, щоб легше було бігти, і давай Бог ноги — за першим черевиком.

А тим часом Джек підхопив його мушкет і погнав череду прямо до замка. Король дуже здивувався. - Поки усе йде добре, — сказав він. - Але мабуть, це було занадто просто. Ось завтра я посилаю моїх двох самі надійні орачів на парі відбірних коней зорати поле за пагорбом, яке я збираюся засіяти пшеницею. Я дам їм мушкети, а крім того, пошлю з ними двох збройні стражників. Усі четверо будуть попереджені, що заплатять головою, якщо прогледять тебе й не пристрілять, коли ти станеш красти у них коней. Та Усе-таки ти повинен привести сюди до мене цих коней завтра до вечора, ще засвітла. А коли не приведеш або не будеш мертвим лежати на поле, я велю доправити тебе сюди й сам своїми руками пристрілю!

Джек проспав цю ніч міцно й солодко, на світанку побував у пагорба, накрив зайчиху у її гніздечку, вловив її й приніс додому. А ті четверо вийшли у поле й увесь день орали, не спускаючи око із усього, що робилося навколо. Коли ж сонце торкнулося землі, вони прийнялися розпрягати коней, щоб відвести їх додому, і відразу всі четверо досхочу посміялися й над боягузом Джеком, і над простаком королем. - Дивитеся! Дивитеся! - раптом крикнув один з них. Через канави шкутабогала кульгаючи зайчиха. Усі четверо покидали всі й припустились за нею. Але зайчиха виявилася не такий вуж кульгавий і задала гарненького стрекача. Кожному видалося, що він ось-ось схопить її. Коли ж нарешті вони її піймали й повернулися з перемогою на поле — ось ті раз! - коней наче й не було. Та мушкетів теж!

Король і здивувався, і розлютувався, коли побачив увечері, як Джек входить у двір його замка, несучи на плечі чотири мушкети й ведучи за собою коней. - Ти лихий негідник, — мовив він. - Нічого не скажеш! Та Усе-таки не такий вуж ти молодець, щоб я не зміг тебе обійти. Завтра вночі, — продовжував він, — тобі має бути останнє випробування. Та вже воно-те буде останнім у твоєму житті! Коли ми з королевою відійдемо завтра ввечері на спочинок, у вхідних дверей нашого замка будуть стояти шість збройних слуг, інші шість у внутрішнього входу й ще шість розташуються у дверей нашої спальні. У усіх будуть заряджені мушкети, які вони не посміють випустити з рук від самої вечірньої зорі до першого півня. Усім їм буде велено стріляти у кожний, хто тільки підійде. Мало того, і я й моя дружина теж покладемо біля себе по зарядженому мушкету. Та ось тобі останнє дріб'язкове завдання, щоб ти зміг довести своє мистецтво: зумій-но за ніч, до світанку, викрасти з-під нас із ліжка простирадло! Незабаром після напівночі короля розбудив якийсь шум за вікном. Незабаром він розрізнив голову людини, що намагається влізти у кімнату.

Король прицілився й вистрілив. Негідник звалився й більше не показувався. Тоді король підхопився — і до вікна. Він побачив свою жертву на землі у підніжжя приставних сходів і сказав королеві, що сам потихеньку забере труп, щоб уникнути шуму, який, чого доброго, піднімуть слідчий і суд. Потім виліз із вікна й спустився по сходах, щоб поховати вбитого. Через кілька хвилин королева бачить, як він знову влазить у вікно. - Мені потрібна простирадло, щоб загорнути у неї цього негідника й віднести труп, — говорить він пошепки, витягає з-під королеви простирадло й зникає з нею у вікні.

Півгодини через король вертається через вікно. - Закопав його? - Закопав, слава Богу. Тепер він більше вуж не зможе турбувати нас, цей шахрай. - А чому ти не приніс назад наше прекрасне простирадло? - Яке простирадло? Про що ти говориш? - Так простирадло, за яким ти повернувся через вікно, щоб віднести труп. - Що? Що? - закричав король. - Допоможіть! Допоможіть! Горимо! Грабують! Убивають! Негайно спальня наповнилася збройними людьми. Але було вуж пізно. Шахрай Джек, майстер своєї справи, встигнув украсти з постелі з-під короля й королеви простирадло. А щоб розбудити короля й змусити його вистрілити, Джек підняв до вікна мерця з королівського цвинтаря. Чеснота винагороджується. Та Джек був довічно призначений хоронителем королівського замка. А своїм слухачам розповідач казок розписує його як безсмертного героя.

Зараз ви читаєте казку Учень злодія