Давним-давно жив біля Свинфорда людей по імені Оуен Омалреди. Він саджав картоплю, розлучав город разом зі своєю дружиною Молли, ніколи не сумував і ні на що не скаржився. Лише одне у нього було таємне бажання - побачити сон. Ніколи у житті йому нічого не снилося.
Зустрів він якось сусіда, розговорилися вони про той про сем. Оуен побери так зізнайся, що немає у нього заветнее мрії, чим побачити хоч який-небудь сон.
- Побачиш сьогодні ж уночі, - сказав сусід, - якщо послухаєшся моєї ради.
- Говори скоріше, - зрадів Оуен.
- Вигреби всю золу з вогнища, улаштуй собі там постіль і лягай спати. Буде тобі й сон, і сновидіння, не турбуйся.
Прийшов Оуен додому, став вигрібати золу з вогнища й улаштовувати там постіль.
Дружина розв'язала, що він з’їхав з глузду, але Оуен розтлумачив їй, у чому справа, утихомирив абияк, і ось лягли вони спати прямо у вогнищі. Тільки заснули, як у двері стукаються:
- Вставай, Оуен 0Малреди! Поміщик велів тобі доправити лист у Америку.
Устав Оуен, сунув ноги у черевики, думає: Нелегка тебе принесла у таку пору!
Однак побрав лист і не гаючись покрокував по дорозі. Біля гори Злив-Чарн порівняв він із хлопчиком, що пасуть череду корів.
- Хай бог помагає тобі, Омалреди!-вітає його пастух.
- Та тобі того ж! - відповів Оуен, здивувавшись.- Усі мене знають, лише я нікого не знаю.
- Куди тебе несе серед ночі? - запитує пастух.
- У Америку, з листом від поміщика. Не чи збився я зі шляху?
-Усі вірно, крокуй собі прямо на захід. Але як ти думаєш переправлятися через море?
- Там видне буде, - відповів Оуен і пішов далі.
Ось підходить він до моря, бачить - на березі журавель стоїть на одній нозі.
- Хай бог помагає тобі, Омалреди!-вітає його журавель.
- Та тобі того ж! - відповів Оуен, здивувавшись.- Усі мене знають, лише я нікого не знаю.
- Куди ти поспішаєш, Омалреди?
- У Америку, з листом від поміщика. Так не знаю, як через море перебратися.
- Сідай до мене на спину, - говорить журавель.-Я тебе перенесу.
- А не чи притомишся ти на півдороги? Що я тоді буду робити?
- Не бійся, не притомлюся.
Сіл Оуен на журавля, полетіли вони через море. На півдороги, саме на серединочке, журавель говорить:
- Агов, Оуен, злазь! Я щось притомився.
- Ах ти, негідний журавлишка! - обурився Оуен.- Щоб тебе так чорти притомили!
Не злізу, і не проси.
- Ну, злізь хоч на хвилинку, дай передохнути, - просить журавель.
Отут вони почули над собою стукіт, дивляться - а це молотники на небі зерно молотять.
- Агов, молотник!-закричав Оуен.-Дай за бияк потриматися, поки мій журавель передохне.
Молотник вилучив йому молотило, Оуен ухопився за нього двома руками, міцно тримає. А журавель нахабно засміявся й полетів.
- Щоб тобі порожньо було, ошуканець! - вилаявся Оуен.- Через тебе я отут завис між небом і водою посередині океану.
Незабаром молотник йому кричить:
- Агов, хлопець, злазь, мені молотити треба!
- Та не подумаю, - відповідає Оуен.-Мені тонути небажання.
- Ах так? - розсердився молотник.- Тоді я перерубаю держалку.
- Будь ласка, - відповідає Оуен, - однаково адже молотило залишиться у мене. Отут він подивився вниз і побачив баркас у море.
- Агов, моряк-морячок! Греби сюди - я до тебе зстрибну. Підгорнув моряк, кричить знизу:
- Правее або левее?
- Трошки полевее! - просить Оуен.
- Скинь один черевик, щоб побачити, куди він упаде! - кричить моряк. Труснув Оуен ногою, і черевик полетів униз.
- Уй-Уй-Уй! Убивають! - заверещала дружина, підскакуючи на постелі.-Оуен!
Де ти?
- Я-Те тут, Молли. А ось ти що там робиш на баркасі?
Устала дружина, запалила свічку. Та де ж вона знайшла Оуена, як ви думаєте? У димоході. Там він висів, вчепившись руками за виступ цегли, - увесь чорний від сажі. Одна його нога була взута у черевик, а що стосується іншого черевика, так це саме він, звалившись зверху, розбудив і налякав Молли. Виліз Оуен з димоходу, абияк відмився й отямився. Але з тієї ночі ніколи-ніколи не заздрив він людям, які бачать сни.