Король Коннахта був добрий король, але у нього було три безпутні сини, які одного разу накликали на нього велике лихо. А вийшло усе через те, що вони зіграли злий жарт із дуже небезпечною людиною - самим Володарем Ворон - Кромахи.
Кромахи був прадавнім чаклуном. Він жив у маленькій хатині у хащі лісу, втім, не так уже далеко від королівського замка. На верхівках дерев, що нависли над його хатиною, гніздилися ворони. На самому-те справі це були не
Ворони, а злі парфуми, які служили своєму володареві Кромахи.
Та ось - як, напевно, зробили б і інші на їхнім місці, коли всього
Удосталь, а занять ніяких, - три королівські сини, Диклан, Дармід і Дати, розв'язали одного чудового дня просто так, забави заради, зіграти над старим
Кромахи одну зі своїх жартів: засунули йому у димохід кам'яну плиту. Ну, і чаклун ледве не задихнувся від диму.
Розлютований Кромахи гнався за ними до самого замка й там у присутності батька, у якого ледве серце не розірвалося від горя, прокляв їх і напророкував, що перший син стане злодієм і його усе життя буде переслідувати закон; другий зробиться вбивцею й усе життя не буде випускати ножа з рук, а молодший перетвориться у жебрака й усе своє життя буде жити милостинею. Потім він прокляв і батька, який потурав синам і зробив з них таких ось бешкетників і ледарів, і напророкував, що король буде жити, щоб бачити, як зла доля осягнеться одного за іншим усіх три його синів. Бідний батько, убитий горем, відразу зліг у постіль, Та у той її мить у його спальню влетіли чотири ворони, розсілися на чотирьох стовпах його ліжка й прийнялися зловісно каркати: "Карр! Карр! Карр!"Так вони каркали день і ніч, день і ніч...
Та від цього каркання не тільки у короля розхиталося здоров'я й скаламутився розум, страждали всі, ктов замку або біля нього. Король скликав усіх і вчених чоловіків королівства, щоб вони дали пораду, як позбутися такої напасті. Але безуспішно.
Нарешті, ці дурні звістки про хворобу короля і його підданих долетіли до Донеголских гір і досяглися вух Темного Патріка. Смутно зробилося у нього на душі, і ось він захлопнув двері своєї хатини, перекинув через плече червоний вузлик і покрокував у Коннахт.
Коли цей бідняк представився у замку й попросив відвести його у королівську спальню, слуги прагли було напустити на нього собак. Але королева почула шум і запитала, що трапилося. А тому що серце її розривалося від горя й вона готова була испробовать будь-який засіб, вона сказала:
- Раз вуж ніхто з наших мудреців і вчених не зумів нам допомогти, цей темний бідняк гірше однаково нам не зробить. Уведіть його, і будь що буде! Та Темний Патрік опинився у спальні короля, оточеного юрбою філософів, мудрих порадників і докторів.
Темний Патрік увійшов, поклонився всім і попросив викласти справу, що було виконано. Тоді він подивився на чорних ворон, рассевшихся на чотирьох стовпах королівського ліжка, і велів покликати трьох принців. Першого, старшого принца він запитав, як його кликати.
- Мене кличуть Диклан.
- А яке прокляття наклав на тебе Кромахи?
- Він сказав, що я стану злодієм і усе моє життя мене буде переслідувати закон. Темний Патрік повернувся до королеви, що тремтіла від страху, і сказав їй:
- Негайно відішліть Диклана у кращу школу законів. Нехай стане суддею, і жоден законник до нього не причепиться!
Та у ту ж мить ворона, що сиділа у узголів'я на лівому стовпі ліжка, випустила пронизливий лемент, від якого у всіх мороз пробіг по шкірі, розправила крила й вилетіла у відкрите вікно. Тоді Темний Патрік звернувся до другого принца:
- А як тебе кличуть?
- Моє ім'я Дармід.
- Яке ти заслужив прокляття?
- Я стану вбивцею й усе моє життя не буду випускати ножа з рук. Темний Патрік повернувся до тріпотливої королеви й сказав:
- Негайно відішліть Дармида у кращу медичну школу. Нехай вчиться й стане лікарем! Тоді його ніж не буде ножем убивці.
Отут ворона, що сиділа у ногах ліжка на правому стовпі, бачила пронизливий лемент, від якого у багатьох завмерло серце, розкинула крила й вилетіла у вікно.
Тоді Темний Патрік звернувся до молодшого принца:
- Як твоє ім'я?
- Дати.
- На яке прокляття прирік тебе Кромахи?
- Я буду злиденним і усе моє життя буду жити милостинею.
Темний Патрік повернувся до королеви, що задихається від хвилювання.
- Не втрачаючи дорогоцінного часу, - сказав він, - відішліть цього юнака у університет. Нехай він стане поетом, і усе, що йому дадуть за праці, він побере собі по заслугах!
Мерзенна ворона, що сиділа на лівому стовпі у ногах ліжка, бачила пронизливий лемент, розправила крила й полетіла у вікно. Радість, що поступово заповнювала королівське] серце, змусила його піднятися у постелі й закричати від щастя. Та у ту ж мить четверта ворона випустила несамовитий лемент, який напевно вуж рознісся на всі чотири сторони коннахтского королівства, і теж вилетіла у вікно. Темний Патрік скромно відмовився від усіх почестей, які король і королева з радощів пропонували йому. Він відкинув і пост головного порадника, який усі мудреці, учені й філософи слідом за королем і королевою просили його прийняти. Він сказав їм, що він простий і темний горець і не звик жити при дворі, у замку, серед великих учених чоловіків, що може бути щасливий тільки у своїй убогій хатині вдонеголе, обробляючи картопляне поле на схилі гори.
Та, перекинувши через плече червоний вузлик, Темний Патрік пустився у дорогу назад.
За старих часів говорили: Трьох речей побоюйся: копит коня, рогів бика й посмішки англійця.