У оповіданнях, які ми слухали по вечорах, зібравшись у палаючого торфу, для нас, дітей, завжди перебувало й щось нове й повчальне.
Колись, а було це давненько, жив у одній долині лорд-тиран. Він змушував працювати на себе просто за гроші — люди спину на нього гнули, серце надривали, а він знай собі товстів так багатів.
Та одного чудового дня прийшов до нього молодий горець, простуватий такий, із ціпом на плечі, і попросив роботи. Лорд цей подумав, що ось ще зручний випадок обвести навколо пальця простака, і сказав:
- Працівників у мене й так вистачає, ну так добре, якщо багато не запросиш, що ж, попрацюй!
Хлопець відповів:
- Якщо я наймуся до вас на сім років молотити й за це попрошу стільки пшеничних зерен, скільки словлю у рота з-під ціпа, та ще землі, щоб посадити ці зерна, так ті, що народяться від них за весь час нашої угоди, багато це буде, по-вашому, чи ні?
Лорд дуже добре знав звичку добрих орачів ловити ротом зерна, які вилітають з-під ціпа, і жувати їх, поки йде молотьба, і вхопився за щасливий випадок найняти — та ще задурно! - на цілих сім років простака, видне, з міцними руками, так не з міцним розумом.
- По руках, — сказав лендлорд.
Що ж, за перший рік молотьби хлопець вловив рівно сім пшеничних зерен. На інший рік — тільки шість. На наступний рік — п'ять. Потім чотири. Потім три. Потім два. А у останній рік — усього одне зернятко.
Але ж кожне пшеничне зерно дало йому Триста зерен, а потім і триста раз по триста, так що дуже скоро всі десять тисяч акрів землі лендлорда виявилися під пшеницею працівника. Та лендлорд догодив у будинок піклування, а хлопцю він заборгував "землі більше, ніж уся Ірландія, Англія, Шотландія, Іспанія й Франція, разом узяті!