Як ви вже знаєте, жив колись у Ірландії герой-велетень по імені Кухулин. Та ще один герой, такий же задиристий вояк, тільки ростом поменше, по імені Фін.
Яких тільки історій не розповідали про цих дві героїв, про їхні люті битви й сміливі справи! Але ми-те вам повідаємо зовсім іншу історію. Скоріше всього, це не дуже правдива історія, а просто казка про велетнів, яку придумали, утомившись розповідати про їхні геройські справи й бажаючи над ними посміятися.
Так, отож, Фін жив у великому будинку на самій вершині крутої гори. Не можна сказати, щоб це було таке вже зручне місце для житла: звідки б ні дул вітер, на вершині гори завжди було дуже легковажно. До того ж коли Фіна не було будинку, його дружині, Унах, доводилося самої ходити за водою, а для цього треба було спуститися до підніжжя крутої гори, де протікав струмок, і потім з повними цебрами лізти наверх. Не так-те це легко, як ви самі собі можете представити.
Та Усе-таки у одному відношенні місце, де стояв будинок Фіна, було дуже зручне: з вершини гори Фінові були видні всі чотири сторони — і північ, і південь, і захід, і схід. Тому, коли кому-небудь із його ворогів спадало на думку нанести йому візит, він знав про цей заздалегідь. А Фін був не з тих, хто любить несподівані візити й усякі сюрпризи.
Правда, він міг і іншим шляхом довідатися, що його чекає. Для цього йому досить було засунути у рота палець, намацати останній зуб із правої сторони, і він відразу пізнавав, що незабаром повинне відбутися.
Та ось одного чудового дня, коли Фін і його дружина Унах мирно сиділи за столом, Фін ненавмисно засунув палець у рота і відразу побілів, точно сніг у січні.
- Що трапилося, Фін? - запитала його дружина Унах.
- Про гору мені й погибель! Він іде сюди, — відповів Фін, як тільки вийняв палець із рота й зміг заговорити.
- Хто йде сюди? - здивувалася Унах.
- Жахливе чудовисько Кухулин! - відповів Фін, і при цьому вид у нього став зовсім сумовитий, точно дощова неділя.
Унах прекрасно знала, що хоч чоловік її й був теперішнім велетнем, ростом з гарну вежу, однак Кухулину він і у молодші брати не годився. Найменше на світі праг би Фін зустрітися з таким супротивником! Усі околишні велетні побоювалися Кухулина. Коли він гнівався й тупотів ногою, увесь острів содрогался. А одного разу він так ляснув кулаком по кульовій блискавці, що у корж її перетворив! Та з тих пір завжди носив її у кишені, щоб показати кожному, хто полізе з ним у бійку.
Сперечатися не будемо, з будь-яким іншим велетнем Фін міг би виступити на рівних, але тільки не з Кухулином. У свій час він расхвастался, що нехай, мол, Кухулин тільки сунеться, він йому покаже! Та ось тепер — про гору йому й погибель! - Кухулин близько, і зустрічі з ним не уникнути.
- Якщо я сховаюся від нього, — сказав Фін, — я стану посміховищем у всіх велетнів. А битися із чудовиськом, яке може одним ударом кулака перетворити кульову блискавку у корж, — немає вуж, звільніть! Уже краще як-небудь його перехитрити. Але тільки ось як?
- А далеко він зараз? - запитує у Фіна дружина.
- Близько Данганона, — відповідає Фін.
- А коли він повинен бути тут? - запитує Унах.
- Завтра до двом годиннику дня, — відповідає Фін і зі стогоном додає: — Мій великий палець говорить мені, що від зустрічі з ним цього разу мені не піти.
- Ну-ну, дорогою! Не сумуй і не вішай носа, — говорить Унах. - Подивимося, може бути, мені вдасться виручити тебе з лиха.
- Виручай, голубонька! Заради всіх святих виручай! А то він мене або зажарить, як зайця, або осоромить перед усіма нашими велетнями. Про бідний я й нещасний!
- Соромся, Фін! - говорить Унах. - Вистачить нити так голосити. Бачили ми таких велетнів! Блискавку у корж, ти говориш? Ну що ж, ми його теж коржем почастуємо, від якої всі зуби у нього заболять! Не клич мене більше своєї вірної Унах, якщо я не обведу навколо пальця це грізне чудовисько.
Із цими словами Унах вийшла з будинку й незабаром повернулася з купою величезних плоских сковорідок — на таких залізних сковорідках звичайно печуть ячмінні коржі або плоскі хліба.
Унах замісила побільше тесту, щоб вистачило на всі сковорідки. Однак дуже дивні коржі вона спекла. У усі коржі, крім однієї, найбільший, розміром, напевно, з колесо від воза, вона сунула у середину по залізній сковороді й так запекла їх. А коли коржа охололи, сховала їх у буфет. Потім приготувала великий вершковий сир, зварила цілу свинячу ногу, поставила її студити й кинула у киплячу воду один за іншим з дюжину ночанів капусти.
Уже настав вечір — вечір напередодні того дня, коли повинен був прийти Кухулин. Та ось останнє, що зробила Унах, — вона розпалила яскраве багаття на одному із сусідніх пагорбів, що стояв ближче до дороги, засунула по два пальці у рота і три рази голосно свиснула.
Це означало, що для мандрівників будинок Фіна гостинно відкритий — такий звичай був у ірландців ще з незапам'ятних часів. Та Унах прагла, щоб Кухулин почув її.
На інший день із самого ранку Фін стояв уже на стражі, і, коли він побачив у долині височенного, як церковна дзвіниця, свого ворога Куху-Ліна, він кинувся бігцем додому й влетів у кімнату, де сиділа Унах, Біліше вершкового сиру, який вона приготувала для високого гостя.
- Він іде! - тремтячим голосом повідомив Фін.
- Ах, право, Фін, ну що ти так розхвилювався, — з посмішкою сказала Унах. - Підемо-но із мною! Бачиш цю колиску? Наші діти давно вже виросли з неї. Ось тобі моя нічна сорочка й чепець — вони цілком зійдуть за дитячі. Надягай їх і лягай у колиску, підіжми ноги, і як-небудь ти вуж умістишся у ній, а я накрию тебе ковдрою. Тільки дивися лежи й помовчуй, що б не трапилося. Сьогодні ти повинен грати роль грудної дитини.
Фін слухняно усе виконав, але коли у двері його будинку пролунав голосний стукіт, він так і затремтів, лежачи у своїй колисці.
- Заходь і будь бажаним гостем! - крикнула Унах, відкриваючи двері чудовиську ростом удвічі більше, чим її Фін.
Як ви вже, напевно, догадалися, це був велетень Кухулин.
- Мир будинку сему, — сказав він громовим голосом. - Це тут проживає знаменитий Фін?
- Ти вгадав! - сказала Унах. - Входь, розташовуйся як будинку, добра людина.
- А ви, годиною, не пані Фін будете? - запитує Кухулин, входячи у будинок і всідаючись на широкий стілець.
- Ти знову вгадав. Я дружина славного й могутнього велетня Фіна.
- Знаємо, знаємо, про нього давно йде слава знаменитого велетня Ірландії. Що ж, а перед тобою зараз той, хто прийшов поборотися з ним у чесному бої!
- Ах ти, Господи! - сплеснула руками Унах. - Ось досада, а він сьогодні ще на світанку покинув будинок. Уводити, увести до ладу нього дійшла звістка, що величезне чудовисько, по імені Кухулин, чекає його у моря на північному березі, ну, знаєш, там, де ірландські велетні будують греблю, щоб посуху добиратися до Шотландії. Клянуся небом, не прагла б я, щоб цей бідний Кухулин зустрівся сьогодні з моїм Фіном. Він сьогодні у такій люті, що зітре його у порошок!
- Так буде тобі відомо, що Кухулин — це я. Та я прийшов до Фіна, щоб поборотися з ним, — сказав Кухулин, хмурясь. - Ось уже дванадцять місяців, як я ганяюся за ним, і не він мене, а я його зітру у порошок!
- Про Господи! Напевно, ти ніколи не бачив мого Фіна? - сказала Унах, покачавши головою.
- Як же я міг бачити Фіна, — сказав Кухулин, — якщо він щораз утікає у мене з-під носа, точно бекас на болоті?
- Це хто ж — Фін утікає у тебе з-під носа, нещасна ти малявка! - говорить Унах. - Так клянуся честю, то буде самий чорний день у твоєму житті, коли ти зустрінеш із Фіном! Залишається тільки сподіватися, що буйний настрій його на той час небагато затихне, а то прийде тобі розпрощатися з життям. Можеш зараз відпочити тут, але коли ти підеш, клянуся всіма святими, я буду молитися за тебе, щоб ніколи тобі не зустрітися з моїм Фіном!
Отут Кухулина почало розбирати сумнів: не даремно чи він прийшов у цей будинок? Вони помовчали небагато, потім Унах помітила:
- Ну й вітер сьогодні! Двері так і ляскає, і вогнище димить. Ось шкода, Фіна немає будинку, він би допоміг мені, як завжди у таку погоду. Але раз вуж його ні, може бути, ти мені виявиш цю маленьку послугу?
- Яку послугу? - запитав Кухулин.
- Так всього-на-всього повернути будинок особою у іншу сторону. Фін завжди так робить, коли дме сабоний вітер.
Отут Кухулина здолали ще більші сумніви. Однак він піднявся й вийшов слідом за Унах з будинку. Але спочатку він тричі потягнув себе за середній палець правої руки — у цьому пальці таїлася вся його сила! - а потім, обхопивши будинок руками, повернув його, точно як просила Унах.
Фін, лежачи у колисці, ледве не вмер від страху, тому що насправді жодного разу за всі роки, що він був одружений на Унах, вона не просила його ні про що подібному.
Унах посміхнулася Кухулину й недбало подякувала йому, точно повернути будинок було однаково, що закрити двері.
- Раз вуж ти настільки люб'язний, — сказала вона, — може, ти ще одну послугу мені виявиш?
- Яку ж? - запитує Кухулин.
- Так нічого особливого, — говорить вона. - Через сабону посуху мені доводиться дуже далеко ходити за водою, до самого підніжжя гори. Учора ввечері Фін обіцяв мені, що розсуне гори й перенесе джерело сюди ближче. Але він у такому поспіху покинув будинок, кинувшись тобі назустріч, що зовсім забув про це. Якби ти хоч трішки розсунув скелі, я б миттю дістала води й приготувала тобі обід.
Кухулину не дуже-те по смакові довелося таке прохання. Він подивився на гори, тричі потягнув себе за середній палець правої руки, потім знову подивився на гори й знову тричі потягнув себе за середній палець правої руки. Але цього виявилося мало.
Глянувши втретє на гори, він втретє тричі потягнув себе за середній палець правої руки — разом дев'ять раз! - і тільки тоді йому вдалося проробити у горі більшу тріщину, у милю довжиною й у чотириста футів глибиною.
Ця тріщина збереглася й донині — вона називається Ламфордское ущелина.
- Велике тобі спасибі, — сказала Унах. - А тепер підемо у будинок, і я миттю приготую обід. Фін ніколи не вибачить мені, якщо я відпущу тебе без обіду. Хоч ви з ним і вороги, але нашою скромною трапезою ти не повинен зневажати.
Та Унах виклала на стіл холодну свинячу ногу, свіжого масла, зняла з вогню готову варену нопусту й нарешті дістала з буфету більші круглі коржі, які спекла напередодні.
- Милості прошу, не соромся, — сказала вона Кухулину.
Кухулин почав зі свинячої ноги, потім побрав варену нопусту й нарешті більший круглий корж. Роззявивши ширше рота, щоб відрізати шматок побільше, він звів щелепи й відразу взревів не своїм голосом:
- Сто чортів і одна відьма!
- Що таке? - запитала Унах.
- Таке, що двох кращих зубів моїх наче й не було! Що за хліб ти мені підсунула?
- ПРО, — сказала Унах, роблячи вид, що вона дуже здивована, — звичайний хліб! Не тільки Фін, але навіть його дитя у колисці їсть такий хліб!
Із цими словами Унах побрала зі стола самий більший корж, у якому, як ви пам'ятаєте, не було залізної сковороди, підійшла до колиски й простягнула корж Фінові.
Кухулин уважно стежив за нею й побачив, як дитя у колисці відкусило від коржа величезний кусище й прийнялося жувати його.
- Спробуй тепер інший корж, дорогою Кухулин, — запропонувала Унах, покачавши співчутливо головою. - Може, вона буде пом’ягше.
Але й у іншому коржі теж була запечена сковорода. Кухулин взревів ще голосніше колишнього. Так голосно, що Фін у колисці затремтів від страху й навіть застогнав.
- Ну ось, ти злякав дитину! - сказала Унах. - Якщо тобі не по зубах цей хліб, сказав би тихенько, навіщо ж так кричати?
Але Кухулину було не до відповідей. Він подумав про дивні порядки у цьому будинку, який треба повертати те у одну, то у іншу сторону; про гори, які треба розсовувати, і про цю дивну дитину, яка з колиски ще не вийшов, а вже як ні у чому не бувало жує залізний хліб!.. Та сам затремтів від страху. Схоже, йому й насправді повезло, що він не застав Фіна будинку. Виходить, виходить, усе, що говорила йому Унах, була правда!
Та Кухулин, не попрощавшись і не сказавши навіть спасибі за обід, припустив униз із крутого пагорба, на якому стояв будинок Фіна, і біг без оглядки, поки й зелені гори, і Ламфордское ущелина не залишилися далеко за.
А Фін виліз із колиски, і вони з Унах прекрасно повечеряли всім, що залишилося від обіду, який мудра Унах приготувала для Кухулина.