Давним-давно, у далеку-предалеку старовину жила у замку над озером прекрасна дівчина. Говорили, що вона заручена з королівським сином. Вони повинні були вуж обвінчатися, як раптом відбулося вбивство: наречений був убитий (Господи, помилуй нас!) і скинутий у озеро. Та звичайно, він уже не міг стримати своєї обіцянки й одружитися на прекрасній дівчині. Що ж, тим гірше…
Історія розповідає нам, що бідна дівчина, втративши королівського сина, втратилася розуму — занадто ніжне у неї було серце (так вибачить їй Господь, як нам вибачає) — і від туги за ньому стала марніти. Більше її ніхто й не бачив. Говорили, начебто її віднесли феї.
Та ось послухайте! Через якийсь час у тому озері з'явилася біла форель. Люди не знали, що й думати про це, тому що ніколи раніше у очі не бачили форелі. Проходили роки, а біла форель залишалася усе на тому ж місці, де ви її можете побачити й понині. Це трапилося так давно, що мені й розповісти вам важко, у всякому разі навіть самі прадавні старі у селі вже чули про неї.
Зрештою люди розв'язали, що це не форель, а русалка. А як же інакше? Та ніхто ніколи не торкав білу форель і не заподіював їй шкоди, поки не з'явилися у тих місцях забулдиги солдати. Вони прийнялися потішатися й насміхатися над людьми, що ті так думають, а один з них (будь йому негаразд — так вибачить мені Господь такі слова!) навіть заприсягся, що піймає білу форель і з'їсть на обід, — ось негідник-те!
Ну що б ви сказали про таке лиходійство? Саме собою, солдат цей вловив білу форель, відніс додому, поставив на вогонь сковорідку й кинув на неї бідолаху. Як закричить вона людським голосом, а солдат — ви тільки подумайте! - за боки тримається від сміху. Ну й розбійник насправді!
Коли він розв'язав, що один бочок у форелі вже підрум'янився, він перевернув її, щоб зажарився й інший. Та уявіть собі, вогонь навіть не торкнув її, ну нисколечко, а солдат подумав, що це якась дивна форель, яка не присмажується зовсім.
- Та Усе-таки ми її ще один раз перевернемо, — сказав цей безбожник, не відаючи, що чекає його спереду.
Отож, коли він розв'язав, що інший бочок уже присмажився, він знову перевернув форель, і — ось так справа! - інший бочок її підрум'янився не більше першого.
- Ех, невдача! - сказав солдат. - Так добре. Спробую-но ще один раз перевернути тебе, моя красунька. Хитри не хитри!
Та із цими словами солдатів перевернув бідну форель ще раз, потім ще, але ніяких слідів від вогню так і не з'явилося на ній.
- Ну, — мовив цей розпачливий негідник.
Звичайно, самі розумієте, хоч і був він розпачливий негідник, такий, що гірше нікуди, Усе-таки міг би він зрозуміти, що надходить погано, раз бачив, як усі його спроби кінчалися невдачею! Отож.
- Ну, — мовив він, — а може, ти, моя маленька веселенька форелька, уже досить прожарилася, хоч на вид ти й не готова? Може бути, ти краще, чим видасися, так що навіть пальчики оближеш, а?
Та із цими словами він береться за ніж і вилку, щоб покуштувати форелі. Але що це! Тільки він застромив ніж у рибу, як пролунав несамовитий лемент — душу у п'яти піде від такого, — форель зіскочила зі сковороди й упала прямо на підлогу, а з того самого місця, куди вона впала, піднялася прекрасна дівчина — така прекрасна, що око не відведеш, пречервоній він у житті не бачив, — одягнена у усі біле й із золотою стрічкою у волоссях, а з руки її струменем текла кров.
- Дивися, куди ти поранив мене, негідник, — сказала вона й показала йому на руку.
У нього аж у очах стемніло.
- Хіба ти не міг дати мені спокій? - сказала вона. - Навіщо ти мене потривожив і виловив з води? Навіщо відірвав від справи?
Отут він затремтів, як собака у мокрому мішку, потім нарешті промурмотав щось і заблагав про пощаду:
- Вибачте мене, міледі! Я не знав, що ви були зайняті справою, а то б не став вам заважати. Адже я ж теперішній солдат і вуж такі-те речі розумію!
- Звичайно, я була зайнята справою, — сказала дівчина. - Я чекала мого вірного улюбленого, який повинен був приплисти до мене. Та якщо він приплив, поки мене не було і я із твоєї вини не побачу його, я перетворю тебе у лосося й буду переслідувати довіку, поки трава росте, поки води течуть!
Ага, у солдатика душу пішла у п'яти, коли він подумав, що його перетворять у лосося, і він заблагав про прощення. На що молода леді відповіла:
- Відречися від свого дурного життя, негідник, не те покаєшся, так буде пізно. Стань доброю людиною й дивися, ніколи не пропускай сповіді. А тепер, — мовила вона, — відведи мене назад і вилучи знову у озеро, звідки ти мене виловив.
- ПРО, міледі, — викликнув солдат, — хіба у мене немає серця, що я буду топити таку прекрасну дівчину, як ви?
Але не встигнув він вимовити й слова, як дівчина зникла, а на підлозі він побачив маленьку форель. Що ж, він поклав її на чисту тарілку й кинувся бігти із усіх ніг: він боявся, що коханий дівчини прийде без неї. Він біг і біг, поки не досягся знову тієї ж печери, і кинув форель у озеро. Та у ту ж хвилину вода у тому місці почервоніла — вірно, з рани усе ще текла кров, — але незабаром плин змив усе. А у форелі й донині на боці маленька червона цятка у тому самому місці, куди потрапив ніж.
Так, отож, було б вам відомо, з того дня солдатів цей став іншою людиною, він виправився, почав акуратно ходити на сповідь і три дні у тиждень дотримував поста, хоча риби у ці дні він не їв: після страху, якого він натерпівся, риба у нього у животі й не ночувала, — ви вуж вибачте мене за грубе вираження.
У всякому разі, він став, як я вже говорив, іншою людиною. Із часом він залишив армію й під кінець навіть перетворився у пустельника. Розповідають, що він увесь час молився про порятунок душі Білої Форелі.