Мені знову згадався Фиоргал Огаллехор з містечка, прозваного Хвіст Сірої Кобили, з його хронікою часів Темного Патріка, і я розв'язав привести вам ще один приклад мудрості цього маленького чоловічка. Розповім про той випадок, коли він урятував коннахтского короля від божевілля й не допустив, щоб усі його королівство перетворилося у один величезний божевільний будинок.
Король Коннахта був добрий король, але у нього було три безпутні сини, які й накликали на нього лихо. А вийшло усе через те, що вони зіграли презлий жарт із дуже небезпечною людиною: самим володарем ворон — Кромахи.
Кромахи був прадавнім чаклуном. Він жив у маленькій хатині у самій хащі лісу, втім, не так уже далеко від королівського зам-но. На верхівках дерев, що нависли над його хатиною, гніздилися ворони. Насправді це були не ворони, а біси, це вуж усякому відомо, і служили вони своєму дияволові — володареві Кромахи. Якщо хто насмілювався розгнівати їхнього володаря й тем заслуговував його проклін, одна з ворон залишала своє гніздо й усюди ішла за проклятим до його фатальної години.
Та ось подібно багатьом, у кого всього вдосталь, а занять ніяких, три королівські синки — Диклан, Дармід і Дати — розв'язали одного чудового дня зіграти над старим Кромахи просто так, нудьги заради, одну зі своїх жартів: засадили йому у димохід кам'яну плиту. Ну й чаклун ледве не задихнувся від диму.
Розлютований Кромахи гнався за ними до самого замка й там у присутності батька, у якого ледве серце не розірвалося від горя, прокляв їх і напророкував, що перший син стане злодієм і так усе своє життя й проживе злодійством; другий зробиться вбивцею й усе своє життя буде займатися вбивствами; а молодший перетвориться у жебрака й прожи-вет усе своє життя милостинею. А потім він прокляв і батька, який потурав синам і зробив з них таких ось шахраїв, і напророкував, що він буде жити, щоб бачити, як зла доля осягнеться одного за іншим усіх його синів; буде жити й жити, щоб бачити, якою миленькою справою займаються усе своє життя його чаду, поки не проб'є ах остання година.
Бідний батько, убитий горем, відразу зліг. Та у ту ж мить у його спальню влетіли чотири ворона Кромахи й розсілися на чотирьох стовпах його ліжка.
Та не встигнули розсістися, як відразу прийнялися зловісно каркати:
- Карр! Карр! Карр!
Нещасний зарився з головою під ковдри, але вороняч лемент розносився по всьому замкові, проникав у кожну кімнату, приводячи у розпач усіх смертних, хто перебував під дахом замка.
Та з кожним днем ставало усе гірше.
Удень або вночі, у чи понеділок, у неділю, ранком, опівдні або опівночі чотири чорні дияволи ні на секунду не закривали свої ковтки, не припиняли своє мерзенне каркання.
Чого тільки не робила армія докторів, єпископів, філософів і великих учених, покликаних із цієї нагоди у замок, але дияволи однаково не здавалися. Та не тільки у одного короля розхиталося здоров'я й скаламутився розум, страждали всі грішні, хто жив у замку або біля нього; розпач охопив усе королівство, усім видалося — близький кінець світу.
Положення стало вже безнадійним, коли ці дурні звістки вибралися за межі Коннахтского королівства й проникнули у Донеголські гори. Вони дійшли й до вух Темного Патріка на його картопляному полі. Смутно зробилося у нього на душі, і ось він захлопнув двері своєї хатини й покрокував у Коннахт.
Коли цей бідняк представився у замку й попросив відвести його у королівську спальню, слуги прагли було напустити на нього собак. Але королева почула шум і запитала, що трапилося. А тому що серце її розривалося від горя й розпачу й вона готова була испробовать будь-який навіть самий безглуздий засіб, вона сказала:
- Раз вуж ніхто з наших найбільших докторів і вчених не зумів нам допомогти, цей темний бідняк гірше однаково нам не зробить. Уведіть його, і будь що буде!
Та Темний Патрік опинився у спальні короля, оточеного юрбою філософів, архієпископів і їм подібних. Та всі вони відразу стали метикувати, що розумніше: образитися й покинути королівський замок або залишитися у своїх кріслах, тримаючись за боки від сміху. Однак з поваги до королеви вони розв'язали залишитися байдужими, що й виконали.
Темний Патрік увійшов і поклонився їм усім, як теперішній придворний, а потім попросив викласти всю справу, що й було виконано. Він подивився на чотири ворон, рассевшихся на чотирьох стовпах ліжка, і велів покликати трьох принців.
Він запитав першого, старшого, принца, як його кликати.
- Мене завут Диклан.
- А який проклін наклав на тебе нечистий?
- Він сказав, що я стану злодієм і усе моє життя буду красти.
Темний Патрік повернувся до королеви, що стояла поруч із ним, що й тремтіла від страху, і сказав їй:
- Негайно відішліть Диклана у кращу школу законів у Ірландії. Нехай стане суддею, і жоден законник до нього не причепиться!
Та у ту ж мить ворона, що сиділа у узголів'я на Яевом стовпі ліжка, випустила пронизливий Лемент, від якого у всіх мороз пробіг по шкірі, розправила крила й вилетіла у відкрите вікно.
Темний Патрік звернувся до другого принца:
- А як тебе кличуть?
- Моє ім'я Дармід.
- Яке ти заслужив проклін?
- Я стану вбивцею й усе моє життя буду робити вбивства.
Темний Патрік повернувся до тріпотливої королеви й наказав:
- Негайно відішліть Дармида у кращу медичну школу. Нехай вчиться й стане лікарем, і ні одну смерть йому не поставлять за провину!
Та отут ворона, що сиділа у ногах ліжка на правому стовпі, бачила пронизливий лемент, від якого у багатьох завмерло серце, розкинула крила й вилетіла у вікно.
Темний Патрік звернувся до молодшого принца:
- Як твоє ім'я?
- Дати.
- На яке прокляте прирік тебе Кромахи?
- Я буду злиденним і усе моє життя буду жити милостинею.
Темний Патрік повернувся до королеви, що задихається від хвилювання.
- Не втрачаючи дорогоцінного часу, — сказав він, — відішліть цього юнака у кращу семінарію. Нехай стане священиком, і Бог не засудить його за даровий хліб! Мерзенний ворон, що сидів на лівому стовпі у ногах ліжка, видав пронизливий лемент, розправив крила й забрався у вікно.
Радість, що поступово заповнювала королівське серце, змусила його піднятися у постелі й закричати від щастя. Та у ту ж мить четвертий і самий лиховісний ворон випустив несамовитий лемент, який напевно вуж рознісся на всі чотири сторони Коннахтского королівства, і теж вилетів у вікно.
Темний Патрік скромно відмовився від усіх почестей, які король і королева з радощів пропонували йому. Він відмовився й від поста Головного Порадника, який усі єпископи, учені й філософи слідом за королем і королевою просили його прийняти. Він сказав їм, що він простий і темний горець і не звик жити при дворі, у замку, серед великих учених чоловіків, що може бути щасливий тільки у своїй жалюгідній хатині у Донеголе, обробляючи своє малюсіньке поле — усього два акри на схилі гори.
Та, перекинувши через плече вузлик, він рушив у шлях. Тисяча заздрих очей стежила за ним, поки його самотня фігурка виднілася на дорозі, що веде на північ.