Ось вам стародавня історія про Гоба-Будівельника. Коли великий Гоб-Ан-Шор, самий митецький будівельник, яких знала прадавня Ірландія, так до того ж умнейший у всій Ірландії людей, за винятком, щоправда, його дружини — до речі, не забути б, що я повинен дещо розповісти вам про неї, — отож, коли Гоб відправився у ті далекі часи у Францію будувати тамтешньому королеві палац, він прихопив із собою й свого юного сина.
Був жаркий літній день, і обоє дуже утомилися, особливо хлопчик: він був слабкіше й не звик подорожувати.
Опівдні вони досягли Круах Горма, і Гоб сказав хлопчикові:
- Син мій, перенеси свого старого батька через гори!
Здивоване маля обурилося:
- У чи своєму ви розумі, батько! Не можу ж я виконати неможливе, самі знаєте!
- Що ж, тоді повернемося додому, — сказав Гоб. Та вони повернули додому.
На інший ранок Гоб сказав синові:
- Сьогодні ми рушимо знову, так допоможе нам Бог!
Та вони пішли.
Було жарке, і, як і напередодні, коли вони досягли підошви Круах Горма, обоє страшно утомилися. Та Гоб сказав синові:
- ПРО, син мій, перенеси мене через гори! Хлопчик відповів:
- Батько, але ви й насправді втратили весь ваш розум. Мені самому - те, бідному, не піднятися на цю гору, а ще вас переносити!
- Ну, тоді ми знову повернемося додому, — сказав Гоб.
Та вони знову повернули додому. У цю ніч, коли Гоб уже ліг, мати запитала сина:
- Ось уже два ранки підряд ви з батьком відправляєтеся у Францію, але щовечора вертаєтеся назад. Що це значить?
- Мама, — відповідав син, — мені здається, наш батько зовсім збожеволів. Щораз, коли ми досягаємо Круах Горма і я просто валюся з ніг від утоми, ця людина, ти тільки уяви собі, просить мене, слабкого й маленького, перенести його через гори!
- Про мій хлопчик, — говорить йому мати, — перш ніж ти зможеш вийти у великий мир, тобі треба ще чимало навчитися.
Завтра ранком твій батько знову рушить із тобою у шлях і відбудеться знову всі те ж саме, як тільки ви досягнетеся Круах Горма. Та коли він попросить тебе перенести його через гори, ти почни йому розповідати «Лісову зозулю», або «Корольову Самотнього острова», або «Принцесу з На-Краї-Світла» — словом, кожну із прекрасних ірландських казок, які я по вечорах розповідала тобі. Розповідай і продовжуй іти, побачиш, що буде!
Син пообіцяв матері виконати всі, як вона порадила. Та коли на інший день вони підійшли до Круах Горму й Гоб знову попросив: « ПРО, мій син, перенеси мене через гори!» — хлопчик, немов не розчувши його прохання, запитав:
- Батько, ви коли-небудь чули казку про три синів ірландського короля, які розв'язали украсти дочка арабського шейха?
- Чув, — відповів старий, — але міг би слухати ще багато раз.
Та хлопчик став розповідати її з початку й до кінця, цю милу-милу казку, з тим же захватом, з яким розповідала колись його мати. Та коли він вимовив останні чудесні слова цієї довгої- довжелезної історії, старий батько підняв очі й подивився спочатку вперед, потім назад, потім нагору й униз: Круах Горм був уже за!
- ПРО, мій хлопчик! - викликнув Гоб. - Ти син своєї матері! Сьогодні ти так легко переніс нас обох через гори.
Що ж, по правді говорячи, і мене самого наші чарівні стародавні казки не раз переносили через гори, іноді такі неприступні!
Та вас, мої читачі, кому добру половину свого життя доводиться ламати стіну життєвих труднощів, я запрошу, коли до вас прийде чергове безсоння, на тритижневі канікули у зачаровані пагорби й долини тих самих магічних гір, які зробили мене новою людиною, — у країну наших казок, країну королів і королев, поетів і пророків, учених і чаклунів, розумних дружин і дурних чоловіків, а може бути, навіть і фей, і примар, що й говорять птахів і звірів (які говорять куди розумніше, чим інші люди). Щоб скоротати час, я, можливо, ні-ні так виконаю для вас, що тішать душу вірші й неодмінно розповім вам з півсотні чудових казок.
Напевно, ви й не знаєте, що серед усіляких парфумів зустрічаються такі, яких кличуть у нас залицяльниками. У вигляді простого смертного, притім досить недурного собою, залицяльник чекає на пустельному вересковом болоті гарненьку дівчину й починає за нею доглядати. Та якщо вона, нерозумна, дозволить йому себе поцілувати, її чекає вічний проклін і смерть, а душу її полетить за коханим у його чарівну країну.
Мойра Манахан, зараз уже зів'яла, згорблена й сива, але, що колись носила прекрасне ім'я Квітуча Гілка Доліни Ейни, Мойра у дні своєї квітучої молодості зустріла ось такого залицяльника, але по Божьей милості уникла фатального поцілунку. Та Усе-таки коли він доглядав за нею («Ах, жоден ірландський хлопець не шепотів мені на вушко таких солодких і звабливих слів!» — зітхала вона потім), він зняв з пальця кільце й дав їй глянути через нього на зачарований мир.
Та вона побачила танцюючих, що й граються ельфів і шістдесят прекрасних юнаків, що відіграють у пятнашки посередині чудової зеленої долини.
«Ах! - викликнула у захваті Мойра, розповідаючи мені свою історію. - Ах! Після того що я там побачила, жодне видовище у нас на землі вже не радувало мене!»
Без усякого злого наміру або пагубних наслідків я дам і вам подивитися через це чарівне кільце, і, коли ви хоч краєчком ока побачите чарівну країну народної фантазії, вона вас скорить куди більше, ніж усі насолоди вашого світського життя. А якщо я помиляюся, я прокляну того гусака, чиїм пером написав тут цю обіцянку, і присмажу його на багатті, щоб помститися за вас.
Так слухайте!