Ви чули коли-небудь про доброго короля Отула, який жив за давніх часів у Ірландії і якому на старості років випала неждана радість?
Так, отож коли король Отул був ще молодим, у всій Ірландії не найшлося б юнака відважніше його. Улюбленим заняттям короля було полювання, і зі сходу сонця до темного вечора він тільки й знав, що скакав по болотах, подшпоривал свого коня так нацьковуючи собак.
Життя його текло славно й весело, поки король зовсім не зостарився й не згорбився. Тепер він вуж не міг полювати цілими днями, будь те літо або зима, будь те дощик або сонце. Та прийшов день, коли єдине, що залишилося бідному старому королеві, — це шкутабогати з паличкою по садові. «Життя кінчене, — думав він, — якщо немає більше ні радостей, ні втіх».
Та ось щоб якось утішити себе й розвеселити, король завів собі гуску. Прагнете вірте, прагнете ні, але гуска виявилася добрим другом бідному старому королеві.
Якийсь час вони зовсім непогано розважалися вдвох — король Отул і гуска, — і не смійтеся, нічого смішного отут немає. Куди б вона не залітала, як тільки він кликав її, вона відразу верталася й могла хоч увесь день шкутабогати за ним, якщо йому цього хотілося.
А по п'ятницях — ви ж знаєте, що п'ятниця, за священними законами, пісний день і м'яса добрим християнам їсти не покладене, — отож, по п'ятницях вона запливала подалі у озеро й приносила своєму хазяїнові на обід ніжну, жирну форель.
Так, це добре створення було єдиною радістю й утіхою бідного старого короля Отула. Але на жаль, ніщо не вічно на цім світлі! Та королівська гуска теж зостарилася, і настав день, коли крила відмовили їй, так само як старому королеві ноги, і бедняжка при всьому своєму бажанні не могла вже більше розважати свого хазяїна. Що поробиш!
Король Отул був безутішний.
Одного чудового дня старі — ми прагли сказати: старий король і бабуся гуска — сиділи на березі озера й сумували. Король тримав гуску на колінах і з ніжністю дивився на неї, а у очах у нього стояли сльози. « Ні, уже краще вмерти або втопити у цім озері, чим тягнути таке жалюгідне, сумовите життя», — думав він.
Він випустив з рук гуску, і вона зашкутабогала до прибережних очеретів пошукати видобутку. А король усе сидів і думав про свою безрадісне життя.
Раптом він підняв голову й побачив перед собою незнайомого юнака, на вид такого скромного й симпатичного.
- Вітаю тебе, король Отул! - сказав скромний юнак.
- Ось ті на, звідки ти знаєш, як мене кличуть? - здивувався король.
- Це неважливо. Я ще дещо знаю, — відповідав юнак. - А смію я запитати тебе, добрий король Отул, як поживає твоя гуска?
- Звідки ти знаєш і про мою гуску теж? - запитав король.
Адже гуски-те у цей час видне не було: вона полювала у очеретах.
- Я усе про неї знаю. А звідки — це неважливо, — посміхнувшись, відповів юнак.
- Але хто ж ти такий? - запитав король.
- Чесна людина, — відповів юнак.
- А чим ти заробляєш на життя? - поцікавився король.
- Старе роблю новим.
- А-А, виходить, ти лудабоник? - розв'язав король.
- Ні, піднімай вище! Що б ти, наприклад, сказав, якби я зробив твою стару гуску знову молодий?
- Знову молодий?! — перепитав король, і його стара особа так і засяялася від радості: про кращий він і мріяти не міг.
- Ну так, знову молодий, — кивнув у відповідь юнак.
Король Отул свиснув. Відразу з очеретів здалася бабуся гуска й зашкутабогала до свого згорбленого старого хазяїнові. Що й говорити, бабуся була вірна йому як собака.
Юнак подивився на гуску й сказав:
- Даю слово, я зроблю її молодій, якщо
Прагнеш.
- Клянуся здоров'ям! - викликнув король, у свою чергу кидаючи погляд на бабусю гуску, від якої залишилися лише шкіра так кістки. - Коли ти зробиш це, я буду вважати тебе самим розумним юнаком у всіх семи приходах мого королівства!
- Подумаєш, позичив, — сміючись, сказав юнак. - А що ти мені Усе-таки даси за це?
- Усе, що попросиш! - сказав король. - Та це буде тільки справедливо.
- Ти віддаси мені всі землі, які облетить твоя гуска у той день, коли я зроблю її знову молодий?
- Віддам! - сказав король.
- А на назадній не підеш? - запитав юнак.
- Не піду! - сказав король.
Тоді юнак підкликав до себе бабусю гуску, від якої залишилися лише шкіра так кістки, підхопив її на руки, розправив їй крила й підкинув нагору. Так не тільки підкинув, але й подув під крила, щоб їй легше було злетіти. Та — клянуся вам! - бабуся здійнялася у повітря ну точно орел. Та кружлялася, і поринала, і гралася, немов ластівка.
На старого короля одне задоволення було дивитися: від подиву він навіть рота відкрив і радів, дивлячись на свою бабусю гуску, яка пурхала у небі ну точно жайворонок.
Так, отож, гуска зробила велике коло — спочатку зникла з очей, потім повернулася — і нарешті опустилася у ніг свого хазяїна. Він погладив їй голову й крила й переконався, що вона й насправді стала знову молодий і здоровішої, і навіть ще краще, чим була.
- Ні, кращої гуски світло не бачило! - похвалив він її.
- А що ти прагнеш сказати мені? - запитав його юнак.
- Що ти самий розумний юнак, який тільки ступав по землі ірландської, — відповів король, продовжуючи любуватися своєю гускою.
- А ще що?
- Що я тобі буду століття вдячне.
- А ти стримаєш слово й віддаси мені всі землі, які облетіла зараз гуска?
- Стримаю й віддам, — сказав король, — і буду завжди рад вітати тебе на своїй землі, навіть якщо у мене залишиться всього один акр.
- Я бачу, ти чесний і добрий старий, — говорить тоді юнак. - Щастя твоє, що ти стримав слово, не те гусці твоєї більше б ніколи не літати!
- Ах, так хто ж ти такий? - запитує король юнака вже у другий раз за цей ранок.
Та чує відповідь:
- Я святий Кевін.
- Про Господи! - вигукує король і падає на коліна, звичайно, з великою працею, тому що старі кістки його вже не слухалися. - Стало бути, виходить, я весь ранок розмовляв отут і вів бесіду із самим святим?
- Ну так, — говорить святий Кевін.
- А я-те думав, що говорю із простим, скромним хлопцем!
- Я переодягся, — говорить святий, — ось ти мене й не довідався. А прийшов я, король Отул, щоб випробувати тебе. Та я переконався у цей ранок, що ти чесний і добрий король, тому що ти стримав слово, дане простому лудабоникові, за який ти мене прийняв. Та за це я тебе нагороджу: нехай твоя гуска залишиться молодий!
Ось яка історія приключилася зі старим королем Отулом, прагнете вірте, прагнете немає.