За давніх часів правил у Ейре король, який побрав собі у дружин королеву, прекрасну й добру. Вона була такий доброї, що всі люди у країні любили її, особливо бідняки, і не проходило дня, щоб вони не з'являлися у королівському замку зі своїми проханнями. У короля й королеви росло три славні сини, і не було нікого счастливей їх у всьому королівстві Ірландському до того самого дня, поки королева не злягла від невідомої хвороби. Вона відчула, що смерть її близька, і покликала до себе короля, і сказала йому:
- Якщо я вмру й ви одружитеся ще раз, обіцяйте мені відіслати моїх трьох синів у саму віддалену частину королівства, щоб вони не виявилися під владою чужої жінки. Нехай вони живуть там, поки не стануть дорослими.
Король заприсягся, що виконає бажання королеви, і вона спокійно вмерла.
Король гірко оплакував її рік, а то й два й навіть не думав брати собі нову дружину, поки радники не сказали йому, що для блага держави йому слід одружитися. Тоді він наказав вибудувати у самій віддаленій частині королівства замок і відіслав туди своїх трьох синів зі слугами й учителями, щоб вони доглядали за дітьми. А потім одружився й був знову щасливий, поки нова дружина не подарувала йому сина.
Та ось якось незабаром після народження сина король виїхав на полювання, а молода королева вийшла погуляти на околицях замка. Коли вона проходи повз хатин, що полувижившей из ума старой птичници, она услишала, как старуха жалуется, что новая королева совсем не заботится о
- Тобі-Те немає справи до бідняків і бідолашних людей, що живуть у самих стін твого багатого замка, — кричала їй вслід баба, — Не те що славній, добрій королеві, яка була дружиною нашому королеві до тебе. Недарма говорять, що шляхетна леді готова була зняти зі своїх плечей плащ і віддати його кожному, хто більше у ньому бідував.
Почувши ці слова, молода королева зупинилася й розв'язала розпитати птахівницю про покійну королеву. Вона пообіцяла бабі сотню строкатих кіз, сотню овець і сотню корів, щоб та їй усе розповіла, і почула від неї про три королівських синів, що живуть у відокремленому замку у самій віддаленій частині королівства.
- А коли вони виростуть, — закінчила баба, — твоєму власному синочку ніде буде й голови прихилити, немов пташинці небесної.
Оповідання старої птахівниці стривожило молоду королеву, вона злякалася за долю свого сина, але баба заспокоїла її:
- Послухайся мене і я навчу тебе, як відскіпатися від синів короля. Змусь короля запросити їх у гості, сюди у замок, а поки вони будуть гостювати тут, попроси їх зіграти з тобою у шахи. Я дам тобі зачаровану дошку, і ти виграєш. Коли ти виграєш у всіх трьох, скажи, що на кару ти велиш їм відправитися за трьома скакунами короля Конала, тому що прагнеш тричі об'їхати на них границі королівства. Вони поїдуть, і ти їх більше не побачиш, адже вже чимало героїв відправлялося на пошуки коней короля Конала й ніхто з них не повернувся назад. А твій син стане королем, коли прийде час.
Королева пішла додому й у той же вечір, як тільки король прискакав з полювання, запитала його, чому він ховає від неї своїх синів.
- Поверни їх у замок, — попросила вона, — і ти побачиш, що я полюблю їх не менше, чим свого рідного сина.
Та ось король повернув своїх трьох синів і велів у їхню честь приготувати великий бенкет. Та всі люди у королівстві раділи, тому що знову бачили їх у королівському замку.
Після бенкету королева викликала кожного брата одного за іншим зіграти з нею у шахи. З кожним вона відіграла тричі; два рази вигравала, а на третій навмисно програвала.
Увечері старший із братів прийшов до неї й запитав:
- Яке покарання буде мені й моїм братам за те, що ми програли вам?
- Я вимагаю від вас клятви не спати двічі під одним дахом і не є двічі з одного стола, поки ви не приведете до мене трьох скакунів короля Конала, тому що я прагну тричі об'їхати на них границі королівства.
- Але де, скажи, про, королева, шукати нам коней короля Конала? - запитав старший принц.
- Обійдіть чотири частини світла, — відповіла королева, — і у одній неодмінно знайдете їх.
- А тепер я призначу покарання вам, — сказав старший брат, — за ту партію, що ви програли мені: я беру з вас клятву піднятися на дах замка й стояти там і дивитися, жодного разу не спускаючись униз, до тих самих пор, поки ми не повернемося зі скакунами.
- Скасуєте ваше покарання, і тоді я скасую своє! - викликнула королева.
- Якщо людей у молодості увиливает від першого ж покарання, яке призначили йому, то нічого путнього з нього не вийде, — сказав принц. - Ми відправляємося за кіньми!
На інший день три брати розпрощалися зі своїм батьком і відправилися на пошуки замка короля Конала. Та ось, промандрував багато днів і не знайшовши навіть слідів цього замка, вони зустріли якоїсь кульгавої людину у чорному ковпаку на голові.
- Хто ви такі? Та що вас завело у ці краї? Та куди ви так поспішаєте? - запитала людей у чорному ковпаку, зупинившись перед ними.
- Ми сини ірландського короля, — відповів старший із братів, — і ми шукаємо трьох скакунів короля Конала, щоб привести їх до нашої мачухи.
- Підемо із мною, — сказав кульгавий незнайомець, — проведемо разом ніч, а завтра я відправлюся з вами й покаджу дорогу до замка короля Конала.
Уже смеркло, брати пішли за незнайомцем і провели ніч у його хатині. А на інший ранок раним-рано людей у чорному ковпаку розбудив їх і сказав:
- Чимало відважних героїв намагалися вже дістати коней короля Конала й поплатилися за це життям. Але, — додав він, — я вам допоможу, і, може бути, вам це вдасться. А без мене вам нізащо їх не знайти.
Та ось четверо пустилися у шлях і ще засвітла добралися до замка короля Конала. Однак вони дочекалися півночі й тільки тоді пішли на стайню за кіньми. Велика ж була їхня радість, коли вони побачили, що вся варта міцно спить.
Три брати й людей у чорному ковпаку скористалися цим, і кожний вибрав собі коня. Але ледь вони доторкнулися до них, як скакуни скажено здійнялися дибки й стали так голосно іржати, що підняли на ноги весь замок. Стражники кинулися на братів і вмить схопили їх і людину у чорному ковпаку. А потім відвели бранців до короля Коналу.
Король Конал сидів у головному залі свого замка на великому троні із чистого золота. По обидва боки від нього й за троном стояла стража з оголеними мечами. А перед ним на жаркому вогні у величезному казані кипіло й пузирилося масло.
- Що таке! - викликнув король Конал, побачивши перед собою людину у ковпаку. - Якби Чорний Злодій не вмер, я б сказав, що це він і є!
- Я Та є Чорний Злодій, — сказала людей у чорному ковпаку.
- Насправді? - сказав король. - Ну, ми це ще перевіримо. А хто ці троє молодців?
- Ми сини ірландського короля, — відповіли троє братів.
- Що ж, — мовив король Конал, — почнемо з молодшого. Тільки спочатку розкидайте-но вогонь під казаном, а то масло усе википить!
Потім король повернувся до Чорного Злодія й запитав:
- Ну що, хіба цей юнак не близький зараз до смерті?
- Одного разу я був ближче його, — відповів Чорний Злодій, — і урятувався.
- Розкажи-но, — говорить король, — і якщо ти й насправді був ближче до смерті, чому він зараз, я дарую йому життя.
- По руках, — сказав Чорний Злодій і почав свою історію.