Я вже говорив вам про закон гостинності за старих часів. У давним-давно минулі часи — а це й насправді було давненько, — коли знаменитий жартівник Рафтери тримав у побожному страху весь Коннахт, потрібен був неабиякий жіночий розум, щоб обійти нерушимий закон гостинності. Цій жінці вдалося без єдиного докору й безкарно виставити зі свого будинку настільки незвичайного музиканта, що поєднував до того ж у собі розум і незалежність дійсного поета.
Як і багато його попередники-поети, Рафтери часто зловживав своїми привілеями, надто навіть, а особливо коли загравав зі своєї другої коханої — пляшкою.
Одного разу він зупинився на нічліг у хатині у бідної вдови. Та так-те вона спини не розгинала й серце своє надривала у турботах про цілу купу голодного дітлаха, а отут ще музикант цей живе собі цілих тринадцять тижнів! Та тягни йому всі, і догоджай, і прислужуй. Нарешті стало ясно, що ця велика людина не має наміру вбиратися з будинку, поки його не винесуть звідти на катафалку.
Сусідки, які вважали себе поумнее вдови, радили їй порушити стародавній звичай і викинути дідка геть. Але вона тільки головою покачала у відповідь на таке ганебне речення й продовжувала терпляче зносити всі негоди.
Так тяглося до косовиці, коли косарі на лугах чекають підмоги від своїх господарок. Серед тисячі домашніх справ жінка повинна ще ухитритися заготовити їм свясла — копиці у'язати. Та для цього у куті кухні їм залишають оберемок соломи — вити з неї мотузки.
Удова покликала на допомогу Рафтери — дотепер його не просили навіть палець про палець ударити — і веліла йому побрати веретешко й крутити. Вона подає йому з оберемка потроху соломи, а він у'є мотузку.
Але ж вам відомо, що коли у'єш мотузку, то крок за кроком задкуєш назад від соломи, яка так і біжить крізь пальці. Мотузка стає усе довше, а ви відступаєте усе далі й далі.
Так Рафтери й задкував, — мотузка тяглася, а він задкував, — спочатку від вогнища, у якого стояла вдова, подаючи йому солому, а потім і за поріг, на свіже повітря, у широкий Божий мир, з якого він цілих тринадцять блаженних тижнів був добровільним вигнанцем. Та отут він почув, як захлопнулася й защелкнулась двері, через які він тільки що вийшов сам, ніхто його не випроваживал, не виставляв і не виганяв.
Ось як удалося жіночому розуму без промаху обійти сім'ю сімдесят раз священний закон ірландської гостинності й виставити за двері самого великого Рафтери.