Жив колись на світі досить гідний король, і була у нього дочка-красуня, інший такий і не знайдеш. Але зате вуж гордячка гірше Люцифера: жодного короля або принца не погоджувалася собі у чоловіки брати. Батько просто утомився від неї й розв'язав востаннє запросити у палац усіх знайомих і незнайомих королів, принців, герцогів і графів. Вони з'явилися всі, як один, і на інший же день після сніданку вибудувалися на галявині, щоб принцеса пройшлася перед їх ладом і зробила нарешті свій вибір.
Один був товстий, і вона сказала:
- Навіщо мені це Пивне Барило!
Інший був худий і худий. Йому вона сказала:
- Мені не потрібний Шомпол!
Блідолицьому вона сказала:
- До чого мені Бліда Неміч?
А червонощокому заявила:
- Навіщо мені цей Півень?
Тільки перед останнім вона затрималася на мить: він був занадто гарний і особою й поставою. Їй хотілося відшукати у ньому хоч який-небудь недолік, але вона не знайшла нічого примітного, крім півкола кучерявих каштанових волось під підборіддям. Вона замилувалася їм, але виду не подала.
- Мені не потрібні Бакенбарди!
Ну, усе виїхали ні із чим, а король дуже розсердився й сказав:
- Ось я провчу тебе, привереда! Першому ж злиденному або бродячому співакові віддам! Хто перший зайде, тому й віддам!
Та всі так і трапилося. На інший ранок біля палацу з'явився хлопець — увесь у лохмоттях, з волоссями до плечей, з густою рудою бородою, яка закривала йому майже вся особа, і запік під вікнами.
Коли він скінчив, двері приймальні розгорнули, співака запросили ввійти, покликали священика, і принцеса була повінчана з Бородою. Вона кричала й загрожувала, але батько не обертав на неї уваги.
- Ось тобі п'ять гіней, — сказав він нареченому. - Забирай свою дружину геть із око моїх, і щоб я вас обох більше не бачив!
Та наречений повів принцесу, убиту горем. Єдиною розрадою для неї були ласкавий голос і шляхетні манери її чоловіка.
- Чий це ліс? - запитала вона, коли вони проїжджали через ліс.
- Короля, якого ви вчора назвали Бакенбардами.
Той же відповідь вона почула й про луги, і про поля, і, нарешті, про прекрасне місто.
« До чого ж я була дурна, — подумала принцеса про себе. - Він був зовсім недурний, і я могла вийти за нього заміж».
Нарешті вони добралися до вбогої хатини.
- Навіщо ви мене сюди привели? - запитала бідна принцеса.
- Цей будинок був раніше тільки моїм, а тепер він і ваш!
Вона вдарилася у сльози, однак увійшла у будинок, тому що дуже утомилася й захотіла їсти.
Про Боже! Ні накритого стола, що ні палає вогню у хатині. Довелося їй допомогти чоловікові розвести вогонь і зварити обід, а потім ще й зі стола забрати.
А на інший день він велів їй надягти грубе плаття й проста хустка. Коли вона прибралася у будинку й упоралася з іншими справами, він притяг оберемок вербових прутів, здер з них кору й показав їй, як плести кошика. Тверді гілки ранили її ніжні пальці, і вона заплакала. Що ж, тоді він попросив застругати йому одяг, але голка вколола їй пальчик, пішла кров, і вона знову вдарилася у сльози.
Він не міг бачити її сліз, а тому приніс їй кошик із глиняним посудом і послав на базар продавати. Це виявилося найважчим випробуванням. Але вона виглядала такий гарненької й сумної — словом, видалася такою красунькой, що всі плошки, глечики й тарілки були розпродані ще до полудня.
Єдиним знаком її колишньої гордості виявився ляпас, який вона вліпила якомусь чепурунові, коли той запропонував їй зайти й розпити з ним пляшечку.
Що ж, чоловік залишився дуже задоволений і наступного дня послав її з іншим кошиком посуду. Але на жаль! Удача змінила їй. Якийсь п'яний єгер наїхав на кошик, його кінь пройшовся прямо по посуду й перебив усю вщент. Принцеса із плачем повернулася додому, і цього разу чоловік залишився зовсім незадоволений.
- Як видне, ти не годишся для справи, — сказав він. - Підемо, я влаштую тебе при палаці посудницею. Куховарка мені приятелька.
Довелося бедняжке ще раз поступитися своєю гордістю. Вона працювала не покладаючи рук. Старший лакей безсоромно поліз було до неї цілуватися, але вона так закричала, що куховарка як випливає наподдала йому мітлою, щоб іншим разом неповадно було.
Щовечора принцеса верталася додому до чоловіка й приносила у кишенях загорнені у папір залишки з кухні.
Через тиждень після того, як вона зробила працювати на кухню, там піднялася жахлива метушня. Готувалося весілля короля, але ніхто не знав, хто наречена. Та ось увечері куховарка набила принцесі кишені холодним м'ясом так шматками пудингу й говорить:
- Почекай іти, давай спочатку подивимося на пишні готування у великому залі.
Та тільки вони підкралися до дверей залу, щоб заглянути у щілинку, як раптом звідти виходить сам король — красень, око не відведеш, — і не хто інший, як сам король Бакенбарди.
- Твоїй гарненькій помічниці прийде розплачуватися за цікавість, — говорить він куховарці. - Нехай станцює із мною джигу!
Та, не запитуючи, прагне вона чи ні, король побрав принцесу за руку й повів у зал. Заграли скрипки, і він почав з нею танцювати. Не встигнули вони зробити декількох па, як з її кишень полетіли м'ясо й скиби пудингу. Усі голосно розсміялися, а принцеса зі сльозами на очах кинулася до дверей. Але король її відразу нагнав і відвів у невелику вітальню.
- Хіба ти не довідаєшся мене, дорога? - запитав він. - Адже й король Бакенбарди, і твій чоловік — вуличний співак, і п'яний єгер — це я. Твоєму батькові було усе про мене відомо, коли він віддавав тебе мені. Просто йому хотілося приборкати твою гордість!
ПРО, вона не знала, куди подітися від переляку, від сорому й від радості. Але любов перемогла, принцеса схилила голову до чоловіка на груди й заплакала як дитина. Потім служниці повели її й допомогли їй одягтися з усім досконалістю, на яку здатні жіночі руки й шпабоки. А отут і батьки її приїхали. Та поки усе згоряли від цікавості, чому ж усе скінчиться у короля з гарненькою дівчиною, він сам зі своєю королевою, яку у ошатному платті вони й не довідалися спочатку, і ще один король із королевою, її батьки, увійшли у зал, і отут почалися такі веселощі й радість, яка вам чи навряд пощастить коли-небудь побачити.