У ті далекі часи, коли у Ірландії було багато пустельників, три святі ченці, відвернувшись від суєти мирської й порожньої балаканини, розв'язали покинути світло, щоб знайти спокій, божественну тишу й відчуженість на відокремленому острові Ініш Койл.
Вони вибудували собі з каменю халупу й там, у тиші, віддавалися посту, спогляданню й міркуванням.
За весь рік цього святого життя вони не вимовили ні єдиного слова.
Коли ж перший рік прекрасного служіння Всевишньому завершився, один з них мовив:
- Хіба наше життя не виконане добра?
Наприкінці другого року другий чернець відповів:
- Виконана.
А коли третій рік закінчувався, третій святий батько піднявся, оперезався, побрав свій псалтир і мовив:
- Я йду, щоб знайти тишу. На Ініш Койл для мене занадто багато мовлень.