Біллі Мак Дениел, напевно, теж був колись молодим і подавав надії: хоробро танцював на святому святі, міг запросто осушити пінту або дві, умів спритно працювати кийком. Боявся він тільки одного — а раптом нема чого буде випити? Та опікувався лише про одне — хто заплатить за випивку? Та не думав ні про що, крім веселощів.
П'яний він був або тверезий, у нього завжди перебувало міцне слівце й влучний удар — до речі, кращий спосіб зав'язувати й кінчати суперечка.
Погано тільки, що боявся, опікувався й думав цей самий Біллі Мак Дениел лише про одне, а тому потрапив у дурну компанію. Та вже будьте впевнені, немає нічого гірше гарних людей, що потрапили у дурну компанію!
Так трапилося, що у одну ясну, морозну ніч, незабаром після різдва, Біллі вертався додому один. Світила круглий місяць. Та хоча стояла така ніч, про яку можна тільки мріяти, він зовсім змерзнув.
- Право слово, — стукаючи зубами, говорив він, — ковток доброго вина не перешкодив людині, що б гине від холоду. Я б не відмовився зараз навіть від цілого кухля кращого вина!
- Що ж, двічі тобі не прийде просити, Біллі! - сказав маленький чоловічок у червоній треуголке, обшитої золотим галуном, і з величезними срібними пряжками на черевиках, такими величезними, що видалося просто дивом, як він міг пересуватися у них.
Та він простягнув Біллі стакан із себе ростом, наповнений таким прекрасним вином, яке чи навряд вам вдавалося бачити або пробувати.
- За ваші успіхи, мій маленький дружок! - сказав Біллі Мак Дениел, анітрошки не зніяковівши, хоча прекрасно знав, що чоловічок належав до нечистих. - За ваше здоров'я! Та з пошаною дякую. Ека важливість, хто платить за випивку. - Він підхопив склянку й осушив його до дна одним ковтком.
- Успіхи так успіхи, — сказав чоловічок. - Та я сердечно радий тебе бачити, Біллі. Тільки не думай, що тобі вдасться провести й мене, як інших. Діставай, діставай свій гаманець! Розплачуйся по-джентльменски.
- Що? Я повинен тобі платити? - обурився Біллі. - Так я можу побрати й засунути тебе до себе у кишеню, як яку-небудь смородину.
- Біллі Мак Дениел, — сказав маленький чоловічок, дуже розсердившись, — ти будеш моїм слугою сім років і один день! Ось як ми з тобою поквитаємося. Так що готуйся іти за мною.
Почувши це, Біллі вже почав жалувати, що так зухвало розмовляв із чоловічком, і, сам не знаючи тому, раптом відчув, що повинен усюди іти за ним. Цілу ніч безперервно без єдиного перепочинку він крокував за ним нагору й униз, через огорожі й канави, по болотах і заростям. А коли почало світати, чоловічок обернувся до Біллі й сказав:
- Зараз ти можеш відправлятися додому, але бережися, Біллі, якщо посмієш не з'явитися сьогодні ввечері на кріпосний вал. Тільки спробуй, ось побачиш, тобі ж гірше прийде! А будеш мені гарним слугою, і я тобі буду добрим хазяїном.
Біллі Мак Дениел відправився додому. Та хоча він утомився й украй змучився, він так і не заплющив очей, усі думаючи про чоловічка. Однак він побоявся не виконати його наказу й до вечора піднявся й відправився на кріпосний вал. Тільки він туди добрався, як маленький чоловічок підійшов до нього й сказав:
- Сьогодні вночі, Біллі, я збираюся зробити довгу подорож. Так що осідлай-но мені коня. Для себе теж можеш побрати скакуна, ти поїдеш із мною, а то після вчорашньої нічної прогулянки мабуть утомився.
Біллі подумав, що це дуже мило з боку його пана, і у відповідь подякував йому.
- Але вибачите, сер, — сказав він, — що я насмілююся запитати вас, а де ваша стайня? Поблизу я не бачу нічого, крім цього вала, якогось старого глоду там, у куті поля, струмочка, що протікає у підніжжя пагорба, так ось цього болота напроти нас.
- Не задавай питань, Біллі! - сказав чоловічок. - Відправляйся до болота й принеси мені два самі міцні очерета, які знайдеш.
Біллі підкорився, а про себе з подивом подумав: навіщо це чоловічкові? Зрізав два самі товсті очерета, які зумів знайти — у кожного на стеблі стирчала коричнева квітуча голівка, — і приніс їх своєму панові.
- Улазь, Біллі! - сказав чоловічок, беручи у нього один очерет і всідаючись на нього верхи.
- Але куди, ваша честь, я повинен улазити? - запитав Біллі.
- На коня, ось як я, куди ж ще, — відповів чоловічок.
- Ви мене, напевно, зовсім за дурня ухвалюєте, — сказав Біллі, — коли змушуєте сісти верхи на якийсь очерет. Уже не чи прагнете ви мене запевнити, що цей очерет, який я тільки що зірвав геть на тому болоті, і є кінь?
- Улазь! Улазь! Без розмов, — сказав чоловічок, дивлячись дуже сердито. - Кращий кінь, на якому тобі доводило їздити, і у підметки цьому не годиться.
Що ж, Біллі подумав, що це жарт, але побоявся розсердити хазяїна й сів верхи на очерет.
- Боррам! Боррам! Боррам! - тричі викрикнув його пан, що людською мовою означає рости, збільшуватися.
Біллі повторив слідом за ним. Очерета почали рости, рости, нарешті перетворилися у чудових коней і понеслися щодуху. Та отут Біллі виявив, що сидить на коні задом наперед, тому що, коли він всідався на очерет, він просто не думав, що робить. Досить-таки незручно було сидіти носом до кінського хвоста, але кінь зірвався з місця так стрімко, що перевернутися було вже неможливо й залишалося тільки міцніше триматися за його хвіст.
Нарешті подорож скінчилася й вони зупинилися у воріт багатого будинку.
- А тепер, Біллі, — сказав чоловічок, — роби усе у точності, як я, і іди за мною. А тому що ти не зумів відрізнити голову коня від хвоста, помни, ти не повинен вертіти головою, поки не зможеш точно сказати, коштуєш ти на голові або на ногах: урахуй, старе вино може змусити говорити навіть кішку, але також може зробити німим людину.
Отут чоловічок вимовив кілька дивовижних слівець, які Біллі не зрозумів, але проте умудрився повторити слідом за ним. Та обоє пролізли у замкову щілину спочатку одних дверей, потім іншої, поки нарешті не опинилися у винному льосі, у якому зберігалися всілякі вина.
Маленький чоловічок напився до чортиків; Біллі ні у чому не праг від нього відставати й теж випив.
- Ви кращий пан на світі, ледве-їй! - говорив Біллі чоловічкові. - Хто буде наступний, наплювати. Мені дуже подобається служити у вас, якщо ви й далі станете давати мені як слід випити.
- Ні у які угоди я з тобою не вступав, — сказав чоловічок, — і не збираюся. Піднімайся й іди за мною!
Та вони забралися геть через замкові щілини. Кожний піднявся на очерет, залишений у вхідних дверей, і не встигнули зірватися з їхніх губ слова: «Боррам, Боррам, Боррам!» — як обоє вже неслися галопом, розшпурюючи перед собою хмари, начебто сніжні грудки.
Коли вони повернулися до кріпосного вала, чоловічок відпустив Біллі, наказавши йому з'явитися на те ж місце й у той же година на наступний вечір. Так вони й роз'їжджали одну ніч туди, іншу сюди, коли на північ, коли на схід, коли на південь, поки у всій Ірландії не залишилося жодного гідного винного льоху, у якому б вони не побували. Більше того, вони тепер знали букет усіх вин, які зберігалися у цих льохах, мабуть, краще самих дворецьких.
Та ось якось увечері, коли Біллі Мак Дениел, як звичайно, зустрівся із чоловічком на кріпаку валу й направився було до болота за кіньми для чергової поїздки, його пан сказав йому:
- Біллі, сьогодні мені знадобиться ще один скакун, може трапитися, що вертатися ми будемо у більшій компанії, чим їдемо туди.
Та Біллі, який тепер уже прекрасно знав, що ставити запитання не випливає, не став чекати наказів свого пана, а побрав так приніс ще один очерет. Йому не терпілося довідатися, хто ж Усе-таки буде вертатися у їхній компанії.
«Може, мій брат-слуга, — думав Біллі. - Тоді вже він буде ходити на болото за кіньми кожний божий вечір. А я нічим не гірше свого пана, по-моєму, я такий же дійсний джентльмен, як він».
Так-Те ось. Та вони відправилися. Біллі вів третього коня, і у дорозі вони не зупинилися жодного разу, поки не добралися до приглядного фермерського будиночка у графстві Лимерик. Він стояв трохи нижче старого Карригоганиельского замка, який був вибудуваний, як говорять, самим великим Брианом Бору. У будинку йшов теперішній бенкет горою, і чоловічок на хвилину зупинився у дверей послухати. Потім раптом повернувся до Біллі й сказав:
- Знаєш, Біллі, завтра мені стукне рівно тисяча років!
- Так що ви? Ну, дай Боже вам доброго здоров'я, — говорить Біллі.
- Ніколи не повторюй цих слів, Біллі! - злякався дідок. - Інакше я пропав, і усе по твоїй милості. - Та він продовжував: — Послухай, Біллі, раз вуж завтра виконується тисяча років, як я живу на цім світлі, я думаю, мені прийшла сама настав час одружитися, а?
- Я теж так думаю, — погодився Біллі. - Поза всякими сумнівами навіть, якщо тільки ви й насправді мають намір одружитися.
- За цим я й припхався сюди у Карригога-Ниель, — сказав дідок. - Сьогодні ранком у цьому самому будинку молодий Дарби Райли збирається одружитися на Бриджет Руни. Вона висока й миленька, до того ж з гарної сім'ї, і я розв'язав тому сам на ній одружитися й забрати її із собою.
- А що скаже на це Дарби Райли? - запитав Біллі.
- Мовчи! - сказав чоловічок і дуже строго подивився на нього. - Я привів тебе сюди не для того, щоб ти задавав мені питання.
Та без подальших пояснень він замурмотав ті самі дивовижні слівця, за допомогою яких пролазив у замкову щілину легко, начебто повітря. А Біллі вважав себе чудо яким розумним, що ухитрявся повторювати їх слідом за ним.
Вони обоє проникнули у будинок, і, щоб ліпше розглянути гостей, чоловічок спурхнув, немов горобець який-небудь, на товсту балку, яка проходила через усю стелю над головами бенкетуючих. Біллі пішов його прикладу, і сів на іншу балку до нього особою. Але тому що він не дуже-те звик сидіти у подібних місцях, ноги його незграбно бовталися у повітрі, і було доконане ясно, що у цій справі він не ухитрився точно іти за прикладом маленького чоловічка — той сидів зігнувшись у три погибелі. Будь він кравцем хоч усе своє життя, йому б не влаштуватися зручніше, чому ось так, підігнувши під себе ноги.
Так вони й сиділи там, пан і слуга, і дивилися вниз на бенкетуючі. А під ними розсілися священик з волинщиком, батько Дарби Райли із двома братами Дарби й сином його дядька. Сиділи там і батько з матір'ю Бриджет Руни. Ця парочка дуже пишалася у той вечір своєю дочкою. Що ж, у старих було на це повне право! Потім чотири сестри нареченої у новенькі з голочки стрічках на капелюшках і її три братики — такі вмиті й умненькі на вид, ну прямо три хлопчики з Манстера. Ще дядька, і тітки, і кумоньки, і всякі там двоюрідні — загалом, вистачало, будинок був набитий битком. А стіл просто ломився від їжі й питва. Навіть якби вдвічі більше набралося народу, і те вистачило б кожному.
Та ось у той самий момент, коли місіс Руни із благоговінням приступилася до першого шматка свинячої голови з білою капустою, наречена раптом побери так. пчихни. Усі, що сиділи за столом здригнулися, але жоден не сказав: « Дай Боже тобі доброго здоров'я!» Кожний подумав, що це зробить священик, як і варто було б йому з обов'язку служби. Нікому не хотілося роззявляти рота, щоб вимовити хоч слівце, тому що, до нещастя, усі роти були зайняті свинячої головою й зеленню. Та через хвилину вже за весільним столом тривали жарти й веселощі. Обійшлося без святого благословення.
Однак Біллі і його пан з висоти свого положення не залишилися байдужими спостерігачами до цієї події.
- Га! - викликнув маленький чоловічок і від радості задриґав однієї ногою, яку витягся з-під себе.
Вічка його так і забігали, так і загорілися дивним вогником, а брови піднялися й зігнули на зразок готичного зводу.
- Га! - сказав він, зловтішно поглядаючи те вниз на наречену, те нагору на Біллі. - Наполовину вона вже моя! Нехай тільки ще два разочка пчихне, не подивлюся ні на священика, ні на псалтир, ні на Дарби Райли — моя, і всі отут!
Красуня Бриджет знову пчихнула, але так тихо й при цьому так почервоніла, що, крім маленького чоловічка, майже ніхто цього не помітив або зробив вигляд, що не помітив. Та вже ніхто й не подумав сказати їй: « Дай Боже тобі доброго здоров'я!»
А Біллі усе це час не зводив з бідної дівчини очей, і на особі його був написаний глибокий сум. Він усе думав: як це жахливо, що така ось симпатична молоденька дев'ятнадцятирічна дівчина, з величезними блакитними очима, ніжною шкірою й з ямочками на щоках, що пишуща здоров'ям і веселощами, повинна вийти заміж за маленького виродка, якому стукнуло без одного дня тисяча років!
Саме у цю вирішальну хвилину наречена пчихнула втретє, і Біллі, що було сечі, викрикнув:
- Дай Боже тобі доброго здоров'я!
Чому вирвався у нього цей вигук — чи те тому, що він пошкодував наречену, чи те просто у силу звички, — він і сам не міг доладно пояснити. Та тільки він вимовив це, маленький чоловічок спалахнув з люті й розчарування, зстрибнув з балки, на якій сидів, і, викрикнувши пронизливо, немов зіпсована волинка: «Я тебе звільняю, Біллі Мак Дениел, а у нагороду одержуй!» — дав бідному Біллі такого здоровенного стусана у зад, що нещасливий слуга розтягся особою вниз, руки у сторони на самій середині святкового стола.
Уже якщо Біллі здивувався, то можете собі представити, яке було здивування бенкетуючих, коли його отож безцеремонно скинули прямо на них. Але він розповів їм свою історію, і батько Куни відклав убік ніж і вилку й відразу, не сходячи з місця й не втрачаючи часу, обвінчав молодих.
А Біллі Мак Дениел танцював ринку на їхнім весіллі, та й почастували його на славу, що на його погляд, було ліпше танців.