" У однієї вдови було дві дочки; одна з них була гарна собою й старанна, інша - дурна особою й ледача. Але вона більше любила дурну, тому що та була її власною дочкою, чому гарну пасербицю, на якій лежала вся чорна робота у будинку. Бідна дівчина ця повинна була щодня сідати на великій дорозі у струмка й так багато прясти, що кров виступала у неї з-під нігтів.
Ось трапилося одного разу, що усе веретено було у неї у крові; вона нахилилася до води, щоб обмити його, а воно вискочило у неї з рук і впало на дно глибокого струмка. Бедняжка заплакала, побігла до мачухи й розповіла їй про своє лихо. Та разбранила її й закричала:
- Сама упустила, сама й дістань, а доти мені й на очі не показуйся!
Дівчина зі сльозами пішла знову до струмка, так з розпачу й кинулася у нього діставати своє веретено. Отут упала вона у забуття, і коли опам'яталася й знову отямилася, то побачила, що лежить на прекрасній галявині, засіяної безліччю дивовижних квітів і яскраво освітленої сонцем. Пішла вона по цій галявині й дійшла до грубки, у якій багато, багато насажано було хлібів. Хліба закричали їй:
- Вийми нас, дівчина, вийми скоріше, не те згоримо: ми вуж давно спеклися.
Вона підійшла й усі хліба з печі повинимала. Потім пішла вона далі й дійшла до яблуні, на якій було багато, багато яблук. Яблуня сказала їй:
- Потряси мене, дівчина, потряси скоріше: яблука на мені вже давно поспіли.
Воно підійшла до дерева, обтрясла усе яблука й склали їх у купку. Нарешті, прийшла вона до хатинки й у вікні її побачила бабу з такими більшими й довгими зубами, що злякалася й прагла вже бігти від неї, коли та звернулася до неї й ласкаво сказала:
- Чого ти, мила, злякалася? Залишися у мене: адже якщо ти будеш добре у мене у будинку працювати, так тобі тут буде добре. Тільки ти головніше всього повинна ретельно збивати мою перину, коли будеш стелити постіль, - так, щоб пір'я летіло у усі сторони, тому що від цього на землі сніг іде. Кличуть мене баба Холі.
Дівчина погодилася залишитися у неї й зробила до неї у служіння. Вона вірно служила своїй пані, догоджала їй у всім і зате вуж ні ра-зу не чула від неї дурного слова, а всякої страви, питва й ласощів одержувала від неї вдосталь.
Як не було їй добре жити у баби, однак же незабаром захотілося повернутися додому й побачити зі своїми. Вона сказала бабі:
- Мене здолала туга за своїми домашніми, і хоч мені у тебе добре, однак же я почуваю, що не має сил жити вдалині від своїх близьких. Баба похвалила її за прихабоність і додала:
- Ти мені служила вірно, а тому я й прагну нагородити тебе по заслугах. Отут побрала вона її за руку й підвела під більші ворота: ледь тільки підійшла вона під їхній звід, як на неї пролився рясний золотий дощ, і усе золото до неї пристало й покрило її з голови до ніг.
- Це тобі на пам'ять від мене за старанність твоє, так ось, до речі, захопи й веретено своє, що у струмок-те впало.
Після того коміра захлопнулися, і дівчина опинилася на землі, неподалік від будинку своєї мачухи, яка цього разу прийняла її ласкаво, тому що бачила, яке вона несла із собою багатство".