У далеку старовину з'явилися одного разу у Ірландії два невідомі купці. Ніхто про них колись не чув, і, однак, вони прекрасно висловлювалися мовою цієї країни. Чорні волосся їх перевивала золота стрічка, їх одяги відрізнялися рідкою пишнотою. Обоє видалися приблизно одного віку: вони виглядали років по п'ятдесят, тому що чоло їм зборознили зморшки, а бороду вже торкнула сивина.
У готелі, де зупинилися ці важливі купці, спробували було дізнатися про їхні наміри, але марне — ті вели потайливий і відокремлений спосіб життя. Занять у них не було ніяких, і вони цілими днями тільки й робили, що вважали так перераховували золоті монети, які зберігали у більших грошових мішках: через вікна їх кімнати можна було побачити жовтий блиск цих монет.
- Добродії, — сказала їм одного чудового дня господарка готелю, — як же так виходить, ось ви такі багатії й могли б, здається, підтримати людей у лиху, а жодного благочестивої справи не зробили!
- Прекрасна хазяєчка, — мовив один з них, — ми не прагли пропонувати милостиню чесним біднякам, боячись, що нас обдурять усякі удавальники. Але нехай Нестаток постукається до нас у двері, і ми відкриємо їй!
На інший день, коли рознісся слух, що багаті незнайомці приїхали, щоб роздавати всім своє золото, їх будинок осадила юрба людей. Правда, звідти усе виходили з різним видом: у одних на особі була написана гордість, у інших — сором.
Виявляється, ця парочка бродячих торговців скуповувала для диявола людські душі.
Душу, що пожив людини коштувала двадцять золотих, і ні пенні більше: у Сатани було достатньо часу, щоб довідатися їй ціну. Душу жінки коштувала п'ятдесят, якщо та була гарна собою, і цілих сто, якщо виродлива. Ну, а вуж за душу молоденької дівчини піднімай ціну вище! За свіжі, чисті квіти платять дорого.
У ті часи жила у цім місті графиня Кетлин Ошей, ангел краси. Усі їй поклонялися, а для бідняків вона була єдиною надією. Як тільки почула вона, що ці лиходії, скориставшись народним лихом — у місті у цей час був голод, — крадуть у Бога людські душі, вона негайно покликала до себе дворецького.
- Скажи, Патрік, — звернулася вона до нього, — скільки золотих монет у моїх скринях?
- Сто тисяч.
- А скільки коштовностей?
- На ту ж суму, що й золота.
- А що коштує усе майно у моїх замках, мої ліси й землі?
- Удвічі більше, чим у вас грошей і коштовностей.
- Що ж, прекрасно, Патрік. Продай усі, крім золота, звичайно, і принеси мені що виручиш. Я прагну зберегти тільки цей будинок.
За два дні наказу благочестивої Кетлин були виконані, і всі багатства її були роздані біднякам відповідно їхньому нестатку.
Однак це не входило у розрахунки диявола, як передає нам переказ, — адже для нього не залишилося душ, які він міг би скупити. Та ось за допомогою невірного слуги ці підлі купці проникнули у Спокої шляхетної дами й викрали останні залишки її багатства. Дарма вона щосили боролася, щоб урятувати вміст своїх скринь: шахраї Сатани були сабоніше. Звичайно, якби Кетлин змогла перехреститися, додає легенда, вона б звернула їх у втечу, але вона захищалася, і тому руки у неї були зайняті. Крадіжка відбулася.
Та коли незабаром бідняки звернулися до пограбованої Кетлин за допомогою — на жаль, це виявилося даремно. Вона більш не могла вуж підтримати їх у нестатку. Їй довелося надати їхній спокусі диявола.
А тим часом повинне було пройти вісім днів, поки хліб і інша провізії удосталь прибутки б у місто зі східних країн. Ці вісім днів були цілою вічністю! Вісім днів вимагали величезних грошей, щоб урятувати всіх від голоду. Біднякам стояло або загинути голодною смертю, або, відкинувши заповідь святого євангелія, здійснити низьку операцію й запродати свої душі — кращий дарунок щедрої руки всемогутнього. А у Кетлин уже не було нічого, навіть свій останній будинок вона віддала стражденним.
Дванадцята година провела вона у сльозах і стогонах, бія себе у лилейно-білі груди. А потім у пориві розпачу піднялася рішуче й відправилася до продавців людських душ.
- Що вам завгодно! - запитали тих.
- Ви купуєте душі?
- Так, дещо ще вдається купити, незважаючи на ваші старання, синьоока свята. А що скажеш?
- Сьогодні я прийшла укласти з вами угоду, — відповіла вона.
- Яку ж?
- У мене є душу для продажу, але вона коштує дорого.
- Хіба це має значення, якщо вона дорогоцінна? Душу, як діамант, цінується по чистоті.
- Це моя душа.
Сатанинські посланники так. і затремтіли, навіть коготки свої випустили під лайковими рукавичками. Сірі вічка їх так і загорілися. Душу самої Кетлин, чиста, незаплямована, непорочна, — ось це видобуток!
- Скільки ж ти просиш, красуня?
- Сто п'ятдесят тисяч золотом.
- Прошу! - відповіли торговці й простягнули Кетлин пергамент із чорною печаткою, який вона, здригнувшись, підписала.
Грошика їй були відразу відлічені. Повернувшись додому, вона сказала дворецькому:
- Ось, роздай це! На ці гроші, що я даю тобі, бідняки простягнуть вісім днів, що залишилися, і більше жодна душа не потрапить до диявола!
Потім вона закрилася у своїх кімнатах і наказала нікому її не тривожити.
Пройшло три дні. Вона нікого не кликала й сама не виходила.
Коли ж двері відчинили, то знайшли її холодної й нерухомої. Вона вмерла від суму.
Але Бог оголосив торг цієї душі — настільки прекрасної у своєму милосерді — недійсним: адже вона врятувала своїх співгромадян від вічних борошн.
Через вісім днів безліч кораблів доправили голодуючої Ірландії незліченні запаси зерна. Голод скінчився.
Що ж стосується тих торговців, то вони зникли з готелю, і ніхто так і не довідався, що з ними сталося. Правда, блекуотерські рибалки говорять, начебто за наказом Люцифера їх заточили у підземну у'язницю доти, поки вони не зуміють знову роздобути душу Кетлин, яка цього разу вислизнула від них.