А тепер розповім вам у повчання недовгу препотішну сімейну історію, яка у вашому щасливому будинку, звичайно, ніколи не трапиться за усе ваше мирне сімейне життя.
Неллі Макграф і її чоловік Дінні вважалися кращою парою у Пулбегском приході. Так було б усім відомо, тридцять три роки прожили вони разом, а навіть не знали, що таке косо подивитися один на одного. Так вони й умерли б, перебуваючи у цім невіданні, якби одного разу у святвечір нелегка не занесла до них мисливця Джонні. Він думав усучити їм зв'язку птахів, яких піймав силоміць на снігу. Та парочку Дінні купив у нього, а Неллі засмажила їх до різдвяної вечері.
Дінні, добра людина, з'їв свою частку з великою насолодою, а потім, утерши рота і прицмокнувши від задоволення, промовив:
- Спасибі Господь Богу й тобі, Неллі. Ніжніше й смачніше цих чорних дроздів я у житті нічого не їв!
- Амінь! Дякуй, дякуй Йому. Такими птахами не погидував би сам король. Я говорю, цими сірими дроздами, чи не так, Дінні?
- Чорними, Неллі, — повторив Дінні.
- Ах, Дінні, — обурилася Неллі, — я тобі говорю, вони були сірі. Уже мені-те не знати, раз я їх общипувала.
- Так немає ж, Неллі, я тебе запевняю, це були чорні дрозди. Уже мені-те не знати, раз я їх купував.
- Що у мене, око ні, чи що? А, Дінні?
- Я завжди вважався, Неллі, що є. Але однаково, чи є, чи немає, зате вуж я-те окатий, так усе говорять.
- Тоді мені дуже жалко, Дінні, що ти не можеш відрізнити сірого дрозда від чорного.
- Якщо дехто поруч із мною, — сказав Дінні, — умів би дивитися очима, він би теж коли-небудь навчився відрізняти чорного дрозда від сірого.
- Я не спорю, Дінні. Так і знай, сперечатися я не збираюся! Але це були сірі дрозди.
- Отут не про що й сперечатися, — сказав Дінні. - Що правда, то правда: дрозди були чорні.
- Дінні, — сказала Неллі, — не гніви Бога! Я ж говорю тобі, те були сірі дрозди.
- Ти сама гнівиш Бога, Неллі, — заперечив Дінні. - Я ж говорю тобі — вони були чорні.
- Сірі! - кричить Неллі.
- Чорні! - кричить Дінні.
Тоді Неллі відправляється мити посуд і починає зухвало наспівувати про себе, а Дінні витягає з кишені трубку, починає розтирати для неї тютюн і відразу ухвалюється насвистувати.
Та ось ця пара, яка до того дня худого слова не сказала один одному й ніколи не сварилася, перестала розмовляти цілий місяць.
Чи Довго, чи коротко, як говорять у казці, але знову підійшло Різдво. Неллі приготувала собі й Дінні відмінна вечеря, і, коли обоє, перехрестячись, сіли за стіл, Неллі як пирсне зі сміху.
- Дінні, миленький, — говорить вона, — ти пам'ятаєш, якого дурня ми з тобою валяли у такий же вечір рік тому?
Та Дінні теж ну реготати.
- Ох, Неллі, — говорить, — і хто б подумав, що ми станемо грати із себе таких ідіотів?
- Та всі ні через що, — говорить Неллі.
- Та всі ні через що, — говорить Дінні. - Ну й сором нам! - говорить. - Через якусь нещасну пару чорних дроздів. Так будь вони прокляті!
- Ох, — говорить Неллі, — усе через нещасну пару сірих дроздів. Так будь вони прокляті!
- Неллі, душечка, — говорить Дінні, з докором дивлячись на неї, — вуж не чи збираєшся ти почати всі спочатку, і усе через якихось жалюгідних чорних дроздів?
- Ось ще, стану я розпинатися заради якихось паршивих сірих дроздів!
- Так прийди у себе, Неллі! Ти ж не гірше мене знаєш, що це були чорні дрозди.
- Сам прийди у себе, Дінні, — відповідає Неллі. - Сам знаєш, вони були сірі.
- Чорні! - кричить Дінні. - Можу побитися про заставу!
- Сірі! - кричить Неллі. - Можу побожитися!
Отут Дінні починає свистіти, а Неллі — наспівувати. Та так вони знову один з одним три місяці не розмовляли, поки не прийшли сусіди й не помирили їх.
Чи Довго, чи коротко, як говорять у стародавніх казках, пройшов ще рік, і знову настало Різдво. Та коли Дінні й Неллі, перехрестячись, сіли за славну вечерю, яку приготувала для обох Неллі, вона знову як розрегочеться.
- Ти пам'ятаєш, Дінні, — говорить, — якого дурня ми з тобою валяли у минулі два Різдво?
- Ох-Ох-Ох, як не пам'ятати, — говорить Дінні. - Ну й дурачье!
- Просто блазні горохові, — говорить Неллі.
- Посміховище, і більше нічого, — говорить Дінні.
- Іноді я просто не можу цьому повірити, — говорить Неллі.
- Нерозумні діти так би не зробили, — говорить Дінні.
- Діти скоріше навчили б нас розуму-розуму, — говорить Неллі.
- Тепер ти можеш хоч до ранку називати цих птахів сірими дроздами, я буду тільки посміхатися, — говорить Дінні.
- Спасибі, Дінні, — говорить Неллі, — але навіщо ж ти будеш посміхатися, якщо вони й насправді були сірі?
- Ах, Неллі, Неллі! - говорить Дінні. - Ти ж знаєш, я не прагну з тобою через це сперечатися, але я затверджую, що вони були чорні!
- Я с тобою теж не збираюся сперечатися, — підтакує Неллі, — але не станеш же ти спростовувати істину. Вони були сірі!
- А хто спростовує істину? - говорить Дінні. - Це були чорні дрозди, ти сама знаєш.
- Ні, сірі, — говорить Неллі. - Сам би так сказав, якщо б не вперся.
- Адже сьогодні ж святе Різдво, Неллі. Треба говорити правду, соромся! Зізнайся, що це були чорні дрозди, і покінчимо із цим!
- Ну так, сьогодні святе різдво, — відповідає Неллі. - Сам говори правду. Скажи, що вони були сірі!
- Заради Бога, Неллі, не треба сваритися через якихось худих чорних дроздів!
- Це ти сам сваришся через нещасних сірих дроздів.
- Ох, ти усе більше виводиш мене з терпіння. Я говорю, вони були чорні!
- А я говорю, сірі!
- Чорні!
- Сірі!
Отут Дінні повертається спиною, витягає трубку й тютюн і, не доторкнувшись до вечері, починає насвистувати. Неллі не обертає на це ніякої уваги й теж береться за панчоху, яка до цього штопала, і починає з усмешечкой наспівувати про себе.
У цю хвилину відкривається двері, і — хто б ви думали — входить? Сам мисливець Джонні зі зв'язкою птахів на плечі.
Дінні й Неллі так і підскочили й кинулися до Джонні. А той дивиться на один, на інший і нічого не розуміє.
- Джонні, — говорить Неллі, — як я задоволена, що ти прийшов!
- Та я дуже задоволений, Джонні, — підтакує Дінні, — що ти саме зараз прийшов.
- Так, і ти зараз побачиш, що за дурень мій чоловік.
- Ну так, Джонні, ти прийшов саме вчасно, щоб нарешті дати зрозуміти цій жінці, що вона таке.
- Скажіть, заради Бога, — заблагав Джонні, розгублено перекладаючи погляд з один на іншого, — про що у вас суперечка?
- Так про дві сірих дроздах, яких ми купили у тебе у такий же ось вечір два роки тому, — говорить Неллі. - чи Повіриш, мій чоловік увесь час сперечається, що це були чорні дрозди.
- Га-Га-Га! - засміявся Дінні. - Якби ти не почув це своїми власними вухами, Джонні, ти б не повірив, хоч заприсягтися мені святим Петром, — ця жінка два роки повторює, що ти продав мені не чорних дроздів, а сірих. Скажи ж їй, що це були чорні дрозди, і нехай сама переконається, який вона була дурною.
- Джонні, — попросила Неллі, — скажи йому, цьому ось чоловікові моєму, усі як їсти скажи, що вони були сірі. Нехай йому раз назавжди буде соромно!
- Що за дурницю, Неллі, Дінні! - викликнув Джонні. - Я жахливо засмучений, якщо ви обоє всі ці два роки тільки й робили, що шуміли так сперечалися, немов нехристі якісь, і усе через пару худих, жалюгідних, кощавих, нікудишніх шпаків! - чорт би їх забрав!