Було це або не було, але говорять, що за давніх часів жив одна людина по імені Мехзияр. Він був бідний і думав тільки про те, як би поїсти досита, відкласти про чорний день хоч пари мідних монет і коли-небудь стати перед богом. Та ось мрії його здійснилися.
Одного разу у морозну зимову ніч сидів він у своїй халупі й раптом почув, як у двері застукала рогами коза, що відстала від череди. Мехзияр впустив козу, дав притулок її у себе й став про неї опікуватися.
Через два-три місяці коза принесла двох цапенят. А на наступний рік цапенята виросли й теж принесли по два цапенята. Таким шляхом Мехзияр розвів велику череду кіз і став багатою людиною. Він побудував собі гарний будинок, виростив сад. Але серце у нього було недобре, і він зовсім не допомагав біднякам і жебраком. Він відкладав одну монетку за іншою - дирхем за дирхемом, динар за динаром, розвів багато жирних, відгодованих курей і півнів. Час від часу він різав їх і їв.
Одного разу Мехзияр помітив, що кури й півні у нього кудись пропадають. Виявилося, що по сусідству поселився шакал - гроза домашнього птаха. Щоночі він пробирався у двір, вистачав одну-двох курей, душив їх, тяг до себе у нору й там з'їдав. Мехзияр не знав, хто це робить - шакал був дуже спритним злодієм. Нарешті Мехзияр перевів свій курятник у інше місце; він замкнув птахів у хліві, а у двір вигнав кіз і овець.
Уночі шакал побачив, що замість курей і півнів надворі коштують кози й вівці. Його було охопила досада, але потім він розв'язав, що за допомогою вовка зможе замість курей тягати кіз і овець. Але довіритися вовкові було небезпечне, і шакал почав один стежити за будинком Мехзияра. Незабаром він довідався, що Мехзияр збирається зробити паломництво у Мекку.
Одного разу рано ранком шакал вимив морду й лабети н прийшов у будинок до Мехзияру. У знак поваги шакал поцілував землю, склав на груди лабети й опустився перед хазяїном на коліна.
- Агов, шакал! Що тобі потрібно? Навіщо ти прийшов? - запитав його хазяїн.
- Я прийшов вітати тебе. Чув я, що ти збираєшся у паломництво. Якщо ти побереш мене до себе слугою, я буду під час твоєї відсутності сторожити будинок.
"Я усе турбувався про те, кому б доручити нагляд за чередою, щоб моїх кіз і овець не украли й не зарізали, - подумав Мехзияр.- Якщо я доручу свою череду людині, він придумає безліч хитростей і на місяць есфенд (Есфенд - дванадцятий місяць іранського сонячного року, що доводиться на 21 лютого - 21 березня.) коли тисяча овець принесе ягнят, він побере собі не менше сотні. Добре, що з'явився чотириногий шакал; він догляне за моєю худобою".
- Агов, шакал, - звернувся хазяїн до шакала, - мені дуже хотілося б побрати тебе із собою, щоб разом відвідати святе місце й поцілувати його поріг. Ти підмів би навколо своїм хвостом, а я - своєю бородою. Але якщо ти залишишся тут і постережеш мою череду - це буде краще. Ти зможеш сходити у Мекку, коли я повернуся звідти.
Шакал дуже зрадів:
- Добре, - сказав він, - давай так і зробимо. Через кілька днів Мехзияр доручив шакалові череда, а сам став готуватися у дорогу.
Довідавшись про це, вівці дуже стривожилися й сталі говорити Мехзияру:
- Агов, Мехзияр! Шакал з породи вовків, він нас з'їсть!
Але Мехзияр заспокоював їх:
- Не всяк з вовчої породи їсть овець. Собаки, наприклад, теж вовчої породи, але ж вони - ваші сторожі.
У той день, коли Мехзияр сів у кеджаве (спеціальне пристосування для подорожі на верблюдах) і виїхав за ворота Балха, шакал зайшов у хлів глянути на овець і відправився на розшуки вовка, з яким він дружив з дитинства. Шакал усе розповів вовкові й повів його до овець.
У той же день вони розпороли животи п'ятьом вівцям і вдвох з'їли їх. Як тільки це побачили кози, вони відразу ж утекли й змішалися з козами інших черід, а ледачі вівці залишилися, і шакал з вовком з'їли їх одну за іншою.
Ішли дні, за ними місяці. Рік підійшов до кінця. По місту рознеслася звістка, що прочани благополучно вертаються. Шакал задумався про те, який же відповідь дасть він Мехзияру. Він так нічого й не встигнув придумати, коли Мехзияр повернувся додому й пішов провідати своїх овець.
Шакал почав плакати, стогнати й зі сльозами звернувся до Мехзияру:
- Про хазяїн! чи Знаєш ти, що трапилося з нами після твого від'їзду? У перший же місяць до нас дійшов слух, що вес, що їхали з караваном, важко занедужали, а багато умерли. Я дуже злякався й дала обітниця, якщо ти повернешся здоровішим, зарізати сотню овець і роздати м'ясо злиденним і бідним. На інший день, довідавшись, що ти живий і здоровий, я відразу зарізав сто овець і роздал м'ясо голодним.
На наступний місяць прийшла звістка, що караван збився зі шляху, потрапив у піски й сто людей умерло від спраги. Я знову пообіцяв богу, якщо ти залишився живий і здоровий, зарізати сто жирних овець і послати м'ясо у вдома бідних удів. Слава богу, наступного дня до нас дійшла звістка, що з тобою нічого поганого не трапилося. Я зарізав ще сто овець.
На третій місяць прийшла звістка, що на караван напали розбійники й убили вісімдесят людей. Цього разу я пообіцяв, якщо ти не виявишся у їхнім числі, зарізати двісті овець. Як я зрадів, коли довідався, що серед убитих тебе не було!
Нарешті сказали, що у місто прийшла людина й принесла звістку про твою смерть. Я став проливати сльози, ридати, надяг по тобі жалоба й у твою пам'ять роздал бідним двісті овець. Але два дні тому назад прийшла інша людина й принесла нову звістку: він сказав, що ти живий і здоровий і завтра або післязавтра приїдеш додому. Від радості я не міг стриматися, зарізав усіх овець, що залишилися, і роздал бідним на честь твого повернення. Я дуже радий, що знову бачу тебе живим і непошкодженим!
- Агов, негідник! - закричав Мехзияр.- Та ти думаєш, що я повірив твоїм вигадкам?! Клянуся богом, на світанку я зроблю з тебе шашлик!
Він відразу зняв із себе матер'яний пояс, накинув шакалові на шию й потяг його до дерева. Там він підвісив шакала за хвіст.
- Повиси тут до ранку, - сказав він, - а ранком я повішу тебе за шию!
Шакал зрозумів, що попався. Мехзияру було дуже шкода своїх овець, і, звичайно ж, завтра він повісить його. Шакалові нічого не залишалося робити, як пожертвувати своїм хвостом. Він прийнявся гризти хвіст зубами й зрештою на світанку перегриз його. Хвіст обірвався, а шакал шльопнувся на землю.
Почув якийсь дивний звук, Мехзияр вибіг з будинку подивитися, що трапилося. Він побачив, що на дереві висить хвіст шакала, а сам шакал утікає.
- Агов, шакал! - крикнув Мехзияр навздогін йому.- Якщо навіть ти перетворишся у птаха й злетиш на небо або станеш рибою й спливеш у море, однаково ти попадешся мені у руки. У тебе тепер гарна прикмета - ти безхвостий!
Шакал зміркував, що справа погана й що його, безхвостого, легко буде знайти. Та він став думати, як би зробити безхвостими й інших шакалів, щоб у випадку потреби можна було загубитися серед них.
Довго він ходив, бродив і нарешті набрів на якийсь сад. Тоді він піднявся на пагорб і завив. Довкола нього відразу ж зібралося п'ятдесят-шістдесят шакалів, і він сказав їм:
- Агов, шакали! Я день і ніч опікуюся про вас, і мені дуже жалко, що ви голодуєте. Я знайшов гарний сад; у ньому ростуть прекрасні плоди: груші, виноград - словом, усе, що ви можете побажати. Відправляйтеся туди і їжте скільки вам завгодно!
Шакали пішли за ним. Він провів їх у сад, а сам побіг до садівника й сказав йому:
- У твій сад забралася зграя шакалів; вони пожирають і топчуть фрукти. Ти один не зможеш із ними впоратися. З доброго розташування до тебе я прагну порадити, що потрібно зробити, щоб шакали забули до тебе дорогу.
- Що ж це?
- Зроби вигляд, начебто ти веселий і задоволений, і скажи їм: "Їжте плодів скільки прагнете, але з одним умовою: нехай кожний з вас вибере собі гілку або дерево й об'їдає його, а я прив'яжу вас до цих дерев за хвости. Коли наїстеся досита, я вас відв'яжу й ви зможете йти куди завгодно". Шакали погодяться, ти прив'яжеш їхніх усіх за хвости до дерев, а решта вуж моя справа.
Садівник зробив усі так, як його навчив шакал, і пішов.
Через годину безхвостий шакал з'явився у сад і сказав товаришам:
- Ви знаєте, куди пішов садівник?
- Немає!
- Він прагне покликати селян, щоб вони прийшли сюди із ціпками й кийками.
Шакали перелякалися. Одні сказали:
- Видумуєш!
Інші запитали:
- Що ж нам робити?
- Якщо вам дорога життя, ви повинні перегризти собі хвости - іншого виходу у вас ні, - сказав безхвостий шакал.
Та шакали почали перегризати собі хвости й падати з дерев на землю, намагаючись утекти до приходу садівника.
Тепер послухайте про Мехзияре. Він дуже розсердився на шакала й став придумувати, як би його покарати.
"Я обов'язково повинен піймати шакала, - думав він, - обрізати йому вуха й ніс, обв'язати його мотузкою й провести по вулицях і базарам, щоб знеславити його перед усіма. Нехай люди довідаються, що звір не може дружити з людиною".
Він побрав у руки ціпок і відправився розшукувати безхвостого шакала. Але скільки він його не шукав, знайти ніде не міг. Та раптом на схилі одного пагорба він якось побачив безхвостого шакала. Мехзияр підняв ціпок і праг размозжить йому голову, але шакал ледве відбіг назад і сказав:
- Я не зробив тобі нічого поганого. За що ж ти прагнеш заподіяти мені зло?
- Ти не зробив мені нічого поганого?! Так адже ти з'їв усіх моїх курей і півнів, усіх моїх овець!
- Це був інший шакал, не я.
- У тебе є прикмета - сказав Мехзияр, - ти без хвоста.
Шакал засміявся:
- Ось так невинні й попадаються замість винних! Якщо один безхвостий шакал наніс тобі збиток, чому ж винуваті інші? У нашому роді у всіх самців немає хвостів. Не віриш - постій тут небагато й побачиш сам.
Шакал завив, і відразу ж до нього звідусіль стали збігатися безхвості шакали.
Мехзияр засоромився й сказав:
- Вибачте мене, я не знав, що ви народилися безхвостими.
Але шакали, що запідозрили свого товариша у обмані, відповіли:
- Ми не народилися безхвостими, ми перегризли собі хвости, щоб урятуватися від лиха.
- Розповідайте мені, як це було, - попросив Мехзияр.
Шакали розповіли йому усе від початку до кінця, і Мехзияр зрозумів, що це витівки того самого шакала.
- Про негідний! Як підло ти зробив з товаришами, щоб урятувати свою шкіру!
Отут шакали зрозуміли, що всі вони були обмануті. З їхньою допомогою Мехзияр схопив безхвостого шакала й повісив на міцному суку, щоб іншим звірам неповадно було так надходити.