Острів Роти невеликий, немає на ньому й великих міст - тільки селища, села й маленьке містечка. За старих часів жила там у одній деревеньке баба вдова із внучкою. Будиночок у них був маленький, з однієї кімнати. За будинком був невеликий город, де росли боби, батати й інші городин. Але на двоє цього не вистачало, і баба щодня ходила на берег моря ловити рибу. Піде з будинку, а онученяті залишить варити рис і готовити приправи. До вечора баба верталася додому з рибою, жарила її, і вони сідали їсти. Отож і жили день у день.
Одного разу баба, збираючись до моря, сказала внучці:
- Будеш готовити сьогодні, побери тільки одне зернятко рису - цього нам вистачить.
Дівчинка дуже здивувалася наказу бабусі: "Що користі варити одне зернятко рису! Хіба нагодуєш двох однієї рисинкой?"Та вона побрала для варіння кілька жмень рису. Розвела вогонь, дістала горщик, поставила рис варитися й стала чекати. Через годину розв'язала подивитися, не чи готова страва. Але тільки підняла з горщика кришку, як звідти через край повалила каша. Каша усе текла й текла, і маленька дівчинка переплуталася.
- Ой-Ой, що ж це? Як мені зупинити кашу?-викликнула вона й заметалася по кімнаті, не знаючи, що робити.
А тим часом гаряча каша усе продовжувала текти з горщика - Спочатку вона наповнила вогнище, потім поповзла назовні й, нарешті, залила весь будинок і город. Розплакалася дівчинка від страху, що бабуся на неї розсердиться, але Усе-таки кинулася її шукати.
Недалеко від моря вона зустріла бабусю, що вертався додому. Ридаючи, маленька дівчинка розповіла бабусі про усе, що трапилося, нічого не приховавши. Бабуся дуже розсердилася, схопила ціпок і почала бити онученяті по голові, так так сабоно, що дівчинка стала голосно-голосно плакати. Та раптом баба зі здивуванням побачила, що дівчинка пропала й замість неї з'явилася мавпа. Вона підхопилася на дерево й, стрибаючи з гілки на гілку, кричала бабі:
- Тепер у тебе більше немає онученята, бабуся, ти залишилася одна! Хто тепер буде тобі допомагати? Хто зварить рис, хто скип'ятить воду для кава? Та мавпа зникла.
Баба довго засмучувалася й каялася. Навіщо тільки побила внучку? Тепер і поговорити не з ким, і нікому про неї подбати.
Ось з тієї пори жителі острова Раті й намагаються не бити дітей по голові: бояться, що трапиться так, як трапилося у цій казці.