Стояла колись на схилі гори Мербабу на острові Ява село. У старости цього села був син по імені Джоко Сарвоно, дуже дурний, але чесний і слухняний юнак. Одного разу староста сказав синові:
- Хей, син мій Джоко Сарвоно, твій батько вже старий, і кончина його близька. Коли я вмру, піди поклонися більшим людям, і так пошле тобі Аллах щастя
І славу. Щодня я молюся про твоє благополуччя й сподіваюся, що Всемогутній почує мої молитви, але ти повинен завжди бути чесним, працьовитим і слухняним.
З очей Джоко Сарвоно полилися сльози, і він шанобливо відповів:
- Я у всьому буду додержуватися твоїм велінь.
Незабаром після цього батько занедужав і вмер. Жителям села треба було вибирати нового старосту, і вони розв'язали, що їм буде син покойного, Джоко Сарвоно.
Однак юнак сказав:
- Я не можу стати вашим старостою. Я обіцяв батькові, що після його смерті піду поклонитися більшим людям, і тепер я повинен знайти їх. Де вони живуть?
- Якщо тобі потрібні більші люди, - відповів один зі старих, - ти знайдеш їх у столиці.
- Туди я й піду.
На інший день Джоко Сарвоно відправився у столицю. Добрався туди й прийнявся розпитувати, хто такі більші люди. Йому показували на воєначальника, на принца, на першого міністра, нарешті на самого раджу, але Джоко Сарвоно качав головою - він уважав, що всі вони звичайні люди й покійний батько говорив зовсім про інших. Він продовжував пошуки.
Уже кілька днів бродив Джоко Сарвоно по столиці, а більших людей усі ніяк не зустрічав. Та раптом він побачив одного зі слонів раджі - за старих часів раджі Індонезії їздили на слонах. Сторожі тільки що викуповували слона й збиралися вести назад у стійло.
"Напевно, це і є велика людина з тих, про кого говорив мій батько. Геть яке велике у нього тіло! Йому-Те й повинен я віддавати шану", - подумав Джоко Сарвоно. Він проводив слона до стійла й із цієї години став служити йому днем і вночі, як раджі. Він прикрашав бантами ноги слона, підмітав і чистив його стійло, і зрештою слон і Джоко Сарвоно стали теперішніми друзями. Сорок днів і сорок ночей служив Джоко Сарвоно "великій людині". Не раз сторожачи намагалися прогнати його, але Джоко Сарвоно не йшов.
Та ось одного разу вночі юнак побачив сон. У сні йому з'явився старий і сказав:
- Хзй, Джоко Сарвоно, ти помилився! Адже це не велика людина, а всього лише слон, на якому їздить раджа. Це не людей, а тварина. Але робиш ти гарна справа, і видне, що ти юнак чесний, працьовитий і слухняний. Більшими ж людьми називають раджів, воєначальників і всіх тих, хто великий не розміром тіла, але владою. Та ще довідайся, що завтра слон сказиться й ніхто не зможе піймати його, крім тебе, але не лови його, поки не одержиш наказ від самого раджі.
Отут Джоко Сарвоно прокинувся. Настав уже новий день, і дійсно у цей ранок слон раджі сказився й прийнявся громити всі навколо. Ніхто не намагався його піймати зі страху бути розтоптаним. Тоді раджа оголосив, що призначить керуючим округом тієї людини, яка зможе піймати слона живим. Джоко Сарвоно почув слова раджі й, згадавши, що говорив йому у сні старий, відправився ловити слона. Той, не пручаючись, дозволив юнакові побрати себе за хобот і підвести до раджі. Володареві країни було втішно бачити сміливість, спритність і силу юнака. Він відразу призначив його керуючим і віддав у вчення гарному вчителеві.