Жив-Був дурень по імені Банго. Банго був дуже дурний, і всі його обманювали. Одного разу зустрівся він із двома злодіями, і ті підмовили його ограбувати разом з ними будинок багатого купця. Відправився Банго зі злодіями у шлях. На місце вони прийшли до вечора, але було ще світле, і довелося чекати, поки стемніє. Коли стало зовсім темно, злодії сказали:
- Ти полізеш у будинок через діру, яку ми проробили у стіні, і будеш передавати нам усе, що знайдеш. Добре?
Банго погодився, але колись запитав:
- Що мені там брати?
- Винось що поважче, - відповіли йому товариші. Банго ввійшов усередину й у кромішній тьмі навшпиньках пішов уздовж стіни. Раптом йому попалося щось тверде. Спробував підняти - важко. " Отож про що говорили мої друзі!"-подумав він і запосміхався від радості.
Банго виніс важку річ, віддав її своїм товаришам і пішов було знову у будинок, але злодії його зупинили:
- Ну й дурний же ти, Банго! Ти адже камінь виніс. Що від нього пуття?
- Ви ж самі сказали, щоб я брав що поважче, - образився Банго.
- Правабоно, але ж це камінь, а нам камені не потрібні, - сердито відповідали злодії.
- А що мені тепер брати?-запитав Банго.
- Бери те, що білого кольору.
Знову пішов Банго у будинок і почав шукати. Шукав-Шукав він, і нарешті попалася йому якась біла річ. Банго побрав її й виніс назовні. Дивляться його друзі - а це всього-на-всього кошик білого пуху.
- Горі з тобою, Банго! Ну до чого нам цей пух?-викликнули засмучені злодії.
- Ви самі винуваті, я робив як ви веліли, - відповів Банго, не почуваючи за собою ніякої провини.
- Добре, іди знову у будинок і тепер бери речі червоного кольору, - сказали йому злодії: їм було потрібно золото.
Зітхнув Банго, але знову пішов і незабаром побачив щось червоне. "Ну, цього разу вуж я не помилюся", - подумав Банго. Він не знав, що це було вугілля, що ще жевріло у печі. Він зняв з голови пов'язку, зав'язав у неї вугілля й поніс. Вугілля пропалили тканина й стали падати один за іншим на землю. Щораз, як падав
Вугіллячко, Банго вигукував:
- Ой, упало!
Отут хазяї прокинулися від шуму й самі сталі кричати:
- Агов, хто там?
- Це я, Банго, - відповів дурень.
- Що ти робиш?
- Краду, - відповів Банго.
Почули це його товариші й кинулися бігти без оглядки. Вони бігли й лаяли дурного Банго:
- Ось дурень, ось дрюк!
Хазяям стало цікаво, хто такий цей дивний злодій. Вийшли вони з ліхтарями й зброєю й побачили Банго, що обтрушує свій одяг. Злякався Банго, побачивши збройних людей, і праг утекти, але ті схопили його й сказали:
- Куди це ти поспішаєш? Розкажи-но нам, що трапилося.
Та Банго розповів їм про усе - про камінь, який він прийняв за коштовну річ, про білий предмет, який потім виявився простим кошиком з пухом, і про червоні вугіллячка.
Люди вмирали зі сміху, слухаючи його оповідання, а потім запропонували:
- Не ходи більше красти по чужих будинках, залишайся краще тут, з нами. Прагнеш?
Банго погодився й залишився жити у цьому будинку. А згодом став таким же розумним, як усі люди.