У прекрасній і тихій долині у низов'ях ріки Садан жив-був селянин із дружиною й дорослою дочкою по імені Дорилана. Він був крутий на розправу й часто бив свою дочку. Та щораз коли він гнівався й бив її, він говорив:
- Будеш так поводитися, Дорилана, Пакпак Селоха нізащо не побере тебе у дружин.
А у верхів'ях тієї ж ріки, майже у самих її джерел, жив інший селянин. У нього був єдиний син Пакпак Селока. Цей селянин теж часто лаяв свого сина й завжди присуджував, пригощаючи його стукалками:
- Якщо будеш завжди таким неслухняним, го Дорилана не піде за тебе заміж.
Так уже у них повелося - щораз, коли вони лаяли своїх дітей, завжди повторювали те саме.
Зрештою Дорилане захотілося довідатися, чому це її батько увесь час поминає Пакпак Селоку. Ось розв'язала вона вивідати, де живе Пакпак Селока, чи гарний він собою - не даремно чи його розхвалюють батько з матір'ю. Одного разу переодяглася вона у чоловічий одяг і відправилася нагору по ріці Садан. У яке село вона не зайде, скрізь запитує, де живе Пакпак Селока. Усе вказували їй нагору за течією. Нарешті вона добралася до селенья, де жив Пакпак Селока, і пішла прямо до його будинку. Побачила вона, що Пакпак Селока й насправді червона, розумний і сабоний. Сподобався їй хлопець, і стала вона думати, як роздобути його у чоловіки. А у цей час батьки Пакпак Селоки збиралися будувати новий будинок. Дорилана назвалася теслею й сказала, що вміє ставити будинку. Почули про це батьки, обрадувалися й попросили її побрати на себе всю роботу-пішла Дорилана долее. Аюди розповідають, їй жодного разу не довелося махнути сокирою - вона тільки говорила, що їй було потрібно, і зараз же усе робилося саме собою. Коштувало їй сказати: "Стовпи, стовпи, устаньте", - стовпи відразу ставали у
Ряд.
Скоро будинок був готовий з усією начинням і службами. Тоді Дорилана попросила бога, щоб він переніс це 1 будинок з лісу до старого будинку Пакпак Селоки. Ну й здивувалися його старі, побачивши таке чудо! Коли відсвяткували будівлю будинку й принесли у жертву богам багато буйволів і свиней, прийшов час розплатитися з теслею. Спочатку батьки думали заплатити за роботу рисом, але Дорилана відмовилася. Вона сказала:
- У нас на полях багато рису.
Побрати за роботу буйволів Дорилана теж не прагла:
- У нас у хліву повно буйволів. Срібла їй теж було не потрібно:
- Його й без того багато у нашому будинку. Нарешті, її запитали:
- Прагнеш, ми заплатимо тобі золотом? Але Дорилана відповідала:
- У мене будинку скільки прагнеш золота, мені воно никнув чому. У батьків руки опустилися. Чим же розплатитися?
Тим часом Дорилана піднялася на хвилинку у будинок і вийшла назовні у жіночому платті. Вона була дуже гарна у ньому - подивитися приємно. Отут-Те й сказала вона старим:
- Мене кличуть Дорилана. Коли прагнете мене нагородити, віддайте мені у чоловіки Пакпак Селоку, я про нього давно чула, а тепер його полюбила. Батьки не перешкоджали - вони ж і самі прагли, щоб вона стала їхньою невісткою.
Так одружилися Дорилана й Пакпак Селока й зажили розкошуючи. Жили вони те у батьків Дорилани у низов'ях ріки Садан, те у верхів'ях, у новому будинку, який побудувала Дорилана.