Це було давно, коли на світі ще не було людей. Боги тоді часто гостювали на землі. Ось поселився один бог на рівнині й став саджати дерева. Це була важка робота, і він велів спуститися на землю своїй дружині й сімом синам. Дружина його відразу прийнялася за справу - вона добре готовила й працювала не покладаючи рук. А сини були не у батька з матір'ю: вони тільки й знали, що відіграти зі своїми вовчками. Відіграли вони цілі дні безперервно й навіть пальцем не прагли ворухнути, щоб допомогти своїм старим. Запускати вовчок - улюблена розвага тораджей. Улаштовуються змагання, у яких перемагає той, чий вовчок кружляється довше інших або збиває всі інші.
Одного разу мати запитала їх:
- Хто з вас сходить на струмок по воду? У мене нині багато роботи.
- Нам сьогодні теж ніколи, мати, - відповіли семеро синів. - Ми прагнемо помірятися силами - подивитися, хто краще всіх запустить свій вовчок. Нічого не сказала мати й сама принесла воду з далекого джерела. Зате ввечері, коли семеро братів спали, вона побрала їхні вовчки й
Сховала. Ранком вони шукали їх усюди, але не знайшли - так добре їх заховала мати. Тоді вони побігли до лісу - думали, що вовчки відніс із собою їх батько. Тим часом мати загорнула вовчки у пальмові листи й розклала їх у ряд - сім згортків один за іншим - у тому місці, де сини звикли брати свій обід без неї. Потім вона пішла у ліс, захопивши їжу для себе й свого чоловіка. По дорозі бачить, що синовья неї сіли на березі ставка вудити рибу, вони, звичайно, не знайшли у лісі своїх вовчків. Мати, не сказавши ні слова, пройшла повз, вони її й не помітили.
А сини у той день не піймали ні однієї рибки. Вони сиділи з вудками у озера, поки старший брат не сказав:
- Довго ми ще будемо отут околачиваться? Ми навіть краба не піймали...
Пішли додому, мати вже приготувала нам обід. Пообідаємо, а потім пошукаємо наші вовчки будинку, напевно, мати їх куди-небудь сховала. Збирайтеся скоріше - треба пошукати їх, поки вона не повернулася!
- Я не вірю, що мати сховала наші вовчки, - сказав самий молодший брат. - Напевно, поки ми спали, батько відніс їх на небо, тому що ми не допомагали йому працювати.
Але інші брати стали глузувати з нього.
- Якби батько відніс наші вовчки на небо, хто-небудь помітив би це, - сказали вони. - Так йому до них і справи немає!
Вони прийшли додому й знайшли сверточки з обідом у звичайному місці. Ох, як вони розсердилися, коли розгорнули листи й побачили замість обіду свої вовчки! Їм
Дуже хотілося їсти, а будинку не було навіть банана. Тоді старший брат запропонував:
- Давайте кинемо наших батьків, раз вони не дають нам є. Навіщо нам отут залишатися й голодувати?
- Куди ж ми підемо? - запитав молодший.
- Ми повернемося назад у країну богів, на небо, - розв'язав старший брат. - Там куди краще, чим тут, на землі!
- Ми поберемо туди наші вовчки? - запитав молодший брат.
- Ні, пускай вони залишаються на землі, - відповів старший. - Навіщо вони нам там?
- Що ж ми будемо робити на небі? - допитувався молодший.
- Кожний повинен вибрати собі заняття, - сказав старший. - На небі ми не
Будемо більше ледарювати. Ми покажемо нашим старим, що ми теперішні діти богів. Ми можемо працювати тільки на небі, а не на землі.
- Краще не придумаєш! - погодилися інші. З гірської вершини піднялися вони на небо. Когдаони туди прийшли, старший брат сказав:
- Ми повинні вибрати собі заняття. Але тільки - кожному своє. Я старший - мені починати. Я прагну, щоб мене чули всі люди на землі. Заговорю я - і на землі підніметься гуркіт, луна прокинеться у горах, і всі, навіть наші старі, злякаються мого голосу.
Другий брат сказав:
- Перед тем як тобі говорити, я заблискаю очима. Блиск буде такий сабоний, що наші старі затремтять від страху.
- А я дохну так, що усе на землі затрясеться, - сказав третій брат, -
Навіть дерева. Я буду дихати так сабоно, що по воді підуть хвилі, пісок здійметься нагору, а батькові з матір'ю стане страшно.
- Коли ти дохнеш, я вивергну на землю стільки води, що струмочки й ріки
Не зможуть умістити її. Наші старі скажуть, що пішов жахливий дощ, моторошно їм стане, - сказав четвертий брат.
- Я теж буду лити на землю воду, - ступнув уперед п'ятий. - Її буде стільки, що вона вирве батьківські дерева з коренем і віднесе їх. Та будинок теж віднесе. Батьки побачать, що ріки вийшли з берегів, і стануть просити мене, щоб я перестав.
__ А коли ти почуєш це, брат, - сказав шостий, - я почну так сабоно трясти землю, що вона заходить ходуном. Усюди з'являться розпадини й тріщини, дерева будуть провалюватися у них, будинок старих теж провалиться. Страх опанує ними, і вони повернуться на небо.
- На кого ви злитеся? - втрутився молодший брат. - Навіщо лякати наших батьків? Навіщо ви прагнете прогнати їх із землі? - їм там добре.
- Ми всюди шукали наші вовчки, а мати подала нам їх замість обіду, - сказав старший брат.
- Це вірно, - погодився молодший, - але ж вони наші батьки. Давайте, раз вуж ми повернулися на небо, дамо їм спокій.
- Ну вже ні, ми від свого не відступимося, - відповіли йому шестеро.
Так вони й зробили. Перший брат став громом, другий - блискавкою, третій -бурою, четвертий - дощем, п'ятий ніс із бурою й дощем повінь, а шостий викликав землетрус. Тільки молодший брат не тримав у серце зла на батьків. Він був добрим сином і не праг, щоб старі його боялися, але він обіцяв братам теж вибрати собі заняття, і ось став він веселкою. А тим часом батько з матір'ю кинулися своїх дітей і стали шукати їх. Сім днів і сім ночей вони їх шукали. На сьому ніч у лісі їх злякала блискавка, а за блискавкою гримнув грім. Потім заюшив заливний дощ, і бура пішла гуляти по лісу. Непогода розходилася. Листи сипалися на старих, немов хтось обривав їх. Вітер гнув і ламав гілки, виривав з коренем дерева. Ріки й струмки здулися й заюшили з берегів, змиваючи усе на своєму шляху. До світанку бура затихла, але тоді у горах почувся глухий гуркіт. Затремтіли батько з Аматерью, побачивши, що висока гора за лісом розкололася й усе, що було на ній, провалилося у тріщину. Отут глянули вони на небо й побачили багатобарвну веселку, що простягнувся через увесь небозвід.
Їм здалося, що у веселці видніється особа їх молодшого сина. Та почувся їм його голос: "Ми усе повернулися на небо, ідіть і ви до нас!" Отут тільки вони зрозуміли, що їх семеро синів піднялися у країну богів. Якийсь час вони ще залишалися на землі, але потім скучили по синах, і одного разу, коли веселка знову з'явилася на небокраї, вони піднялися по ній на небо.
Шестеро братів усе ще гнівалися на батьків, але молодший умовив їх помиритися зі старими. З тих пір живуть вони у країні богів усі разом мирно й щасливо,