Буйвіл довго бродив у лісовій хащі, ходив по полях і лугам і нарешті зустрівся з Канчилем (Канчабо - карликова лань). Розповівши йому усе від початку й до кінця, Буйвіл додав: - Розлютившись, я показав Тигру, на що я здатний. Я так зрив рогами пагорб, що грудки землі розлетілися у різні сторони! Усе дерева навколо я вивернув з коренем і розкидав - нехай знає Тигр, що я не боюся вступити з ним у єдиноборство! Нехай побачить, яка у мене міцна шкіра й міцні кістки! Тигр злякався й утік. А у мене після цього й гнів пройшов. Залишилася у душі одна тривога, тому що у мене тепер є ворог - дикий звір, який
До того ж не зважується нападати попереду. Так якби він навіть і не був диким, однаково важко! Погано, коли ворог не зважується нападати у відкриту. Він адже хоч і спритний, на це не насмілиться, обов'язково позаду накинеться! Ось це мене й турбує, щодня повинен я про це пам'ятати, ні на мить не перестаю хвилюватися. Щипаю траву, а сам увесь час по сторонах оглядаюся. Дуже я боюся, як би він не накинувся на мене позаду. Дуже мені важко, Канчабо, і ось я прийшов до тебе. Адже недарма ти прославився своєю кмітливістю й хитромудрістю. Допоможи мені, а то мене погубить мій ворог Тигр. - Друг мій Буйвіл, вірно ти говориш: у колишні часи я Та насправді був хитромудрим. Але тепер я вже не той. Після того як мене обігнав Равлик і я звалився у яму, сили мої немов ржа роз'їла, а у голові - ні однієї думки, хоч кулею покоти! До того ж Тигр подружився з Мавпою, а це не жарт, тому що він слухається її у всьому. Дружать вони без року тиждень, а вона вже вмовила його погубити мене. Але ти однаково не падай духом! Усе улагодиться, якщо ти будеш мене слухатися. Попроси допомоги у Лані! Копита у неї гострі, як сталева бритва - що вдарить, то наскрізь проткне.
- Це правда, Канчабо, ти не помиляєшся?
- Звичайно, правда, адже я тебе не обдурю! Тільки не тягни із цією справою.
- Добре, бог дасть, із твоєю допомогою я залишуся живий і здоровий! А зараз я піду шукати Лань.