У одного брахмана була сварлива дружина. Коли не глянь, вона вічно з ким-небудь скандалить. Правда, зі справами у будинку вона управлялася непогано. Сам брахман був великий ледар, а до того асові любив смачно поїсти. Якось раз повернувся брахман додому й бачить: сидить дружина й зерно перебирає так очищає. Розсердився він: - Ти що ж це сьогодні так і просиділа вест день у кошика із зерном? Та навіть обіду не приготувала? А я їсти прагну до смерті! Ти відколи обіцяєш зробити для мене солодкі пампушки? Коли я їх дочекаюся?
Дружина теж розсердилася, схопила мітлу й замахнулася на брахмана:
- Так, як же, зараз куховарити для тебе побіжу! У всьому будинку навіть мишам нема чим поживиться, грошей – ні ламаного мідяка, а тобі солодкі пампушки подавай! Бач який важливий пан! Убирайся зараз же, а то дивися у мене!
Не стерпів брахман лайки, образився на дружину й розв'язав піти з будинку. Що у такому житті гарного?
Подумав він так і пішов. Довго він скитался, поки нарешті не побрав його у учні один святий пустельник.
Став брахман жити у обителі на всім готовому, так до того ж від старця мудрості набирався, наукам різним вчився. Але ось одного разу згадався брахманові рідний будинок. Та так йому захотілося назад повернутися, що побрав він під мишку свої книги, схопив ціпок і, нічого не сказавши наставникові, направився до будинку.
Тільки підійшов брахман до будинку, як ще бачили по заходу зрозумів, що дружина готовить солодкі пампушки. Причаївся він за дверима й став уважати, скільки пампушок дружина у кипляче масло кине. Нарахував двадцять одну. Скінчила дружина куховарити, стала руки мити. А брахман її окликає:
- Дружина, ти будинку? Я повернувся.
Увійшов він у будинок, став дружині розповідати:
- Я багато різних наук вивчив. Дружина не повірила:
- Які такі науки ти вивчив? Даремно не бовтай! Добре вуж, не бійся, не трону я тебе. Де ти так довго пропадав?
- Ти, я бачу, як і раніше не прагнеш мене слухати. А я насправді чимало навчився. Ось, приміром, мені заздалегідь стало відомо, що ти сьогодні пампушки будеш жарити, і я навіть можу сказати, що зробила ти їх рівно двадцять одну штуку.
Здивувалася дружина, а брахман продовжував:
- Це ще дрібниця. Адже я можу сказати, де у всій Індії, хто й коли готовить пампушки.
Почула дружина таке й розв'язала, що й насправді брахман став більшим мудрецем. З пошаною посадила його, подала пригощання, а сама поспішила до сусідів розповісти, яким всевідаючим повернувся її чоловік:. Тому якщо у кого у будинку трапиться крадіжка або корова пропаде, він відразу допоможе.
З усією села збіглися люди подивитися на брахмана. Він відразу зміркував, що це йому на руку. З поважним виглядом розкрив він книгу з пальмових листів і прийнявся тлумачити про щось, чого люди зовсім не зрозуміли. А не зрозумівши, ще болтше ввірували у вченість брахмана. Скоро поголоска про нього пішла й по інших селах.
Жизнт тепер у брахмана началаст безтурботна: слава його кормила. Змовами він хворих лікував, заклинаннями нечисту силу відганяв. Одного разу у сільського дхоби - стиральщика білизни Мотии пропав осел. Усю округу виходив Мотия, розшукуючи осла, але так і не знайшов. Прийшов він тоді до брахмана: - Скажи мені, ушанований пандит, куди подівся мій осів? Поки не скажеш, не пити, не є не буду. "Проклятий дхоби!-подумав брахман.- Як би мені з ним не потрапити у халепу".
- Зараз мені ніколи, - сказав він.- Коли звільнюся, твоєю справою займуся. Зроблю обряд на честь богині Бхавани. Тоді й дам тобі знати. А ти поки тут у входу посидь. Не здумай тільки піти, а то усе зіпсуєш.
- Куди мені йти, ушанований пандит? Уся надія на тебе залишилася. Брахман пішов до дружини: - Як тепер бути? Ану ж бо дай мені моя парасолька! Подала дружина йому парасолька, і брахман прямо у полуденну спеку пішов тайкома через задні двері. Довго він ходив по полях і лісам, розшукуючи осла дхоби, але ніде не знайшов. Повернувся розстроєний і вийшов до дхоби:
- Ось що я тобі скажу. Богиня Бхавани гневается. Так що поки до мене не приставай. Іди додому. Завтра твій осел найдеться.
Почув дхоби, що богині гневается, не посмів сперечатися й відправився додому. А брахман усю ніч не спав, думав, як йому бути, так на дружину зллився, яка поруч хропла. Раптом у будинку почувся якийсь шум. Підхопився брахман, розштовхав дружин:
- Послухай-но, що там за шум?
- Уде не чи злодій? - забеспокоиласт дружина.
А брахман до смерті боявся злодіїв. Злякався він і розв'язав сховатися. Дружина була не боязкого десятка.
- Який же ти брахман? Ну-но підемо! Я світабоником посвічу, а ти вистачай злодія!
Від страху у брахмана навіть подих перехопив, але робити нема чого. Пересилив він себе й пішов, голосно творячи молитву й тримаючись за свій священний шнур. Вийшов за двері, дивиться - хтось коштує. Позадкував було брахман назад, а дружини позад нього штовхнула, так що брахман прямо на злодія налетів. Ухопився брахман за злодія, намагається повалити його, а сам ледь живий від страху. Приспіла отут дружина.
- Е, - говорить, - так це ніякий не злодій. Це осів, який у дхоби пропав.
Поки брахман з ослом боровся, оповився йому навколо шиї кінець ослиної вуздечки. Здалося переляканому брахманові, що його душать, і заволав він що є сили. На лемент сусіди сбежалист. Опам'ятався небагато брахман. Дружина скоріше відвела його у будинок, а сусідам сказала:
- Пандит усю ніч читав молитви, щоб зачарувати осла й сюди
Привести. Бідолаха так умаялся, що без пам'ятей звалився. Коли сусіди пішли, дружина прив'язала осла біля своїх дверей. Потім стала брахманові голову маслом розтирати. А йому усе ще казалост, що він зі злодієм бореться. Ледве прийшов брахман у себе, потім велів покликати дхоби. Прийшов дхоби й зрадів побачивши свого осла.
Після цього випадку брахман ще більше прославився. Дійшли оповідання про нього до вух самого царя. А у цей час у царської дочки пропало дорогоцінне намисто. Шукали його, шукали, а знайти ніяк не могли. Навіть самі знамениті астрологи нічим не змогли допомогти.
Одного разу бачить брахман: зупинилися у його дверей збройні солдати. Віддали вони йому почтителтний уклін і передали царське веління негайно піти у палац і розшукати намисто. Злякався брахман. З розшуком осла йому здорово повезло, а цього разу, мабуть, не минути лиха. Тремтячи від страху, сів брахман у паланкін, який за ним надіслали, і прибув до царського двору. Без зайвих слів цар велів йому розшукати намисто. Знайде брахман злодія - одержить нагороду, не знайде - буде заточений у у'язницю. Похолодів брахман, коли почув такий наказ. Де вже отут думати про нагороду, добре б хоч виплутатися із цієї справи по доброму. Зібрався він з духом і звернувся до царя:
- Ваша величність, дайте мені два дні строку. Буду я волати до богині Бхавани. Подивимося, що вона скаже!
Повернувся брахман додому. Став благати богиню змилостивитися:
- Урятуй мене, володарка миру! На тебе одну вся надія. Відверни страшне лихо, Бхавани!
А у цей час повз проходила царська служниця, садівниця Бхавани. Почула вона своє ім'я разом з останніми словами брахмана й зупинилася як укопана. Потім побігла до брахмана, кинулася йому у ноги й запричитала:
- Пощади! Пощади мене, ушанований пандит! Це я украла намисто царівни! У брахмана відразу відлягло від серця. Напустив він на себе поважний вигляд і сказав:
- А чим же я можу тобі допомогти? Цар велів мені неодмінно розшукати намисто.
- Зглянься, ушанований пандит! Поверну я намисто! Куди скажеш, туди й принесу. Тільки врятуй мене, не губи!
- Добре, - відповів брахман.- Поклади намисто у горщик і кинь його у ставок у царському саду.
Садівниця Бхавани так і зробила. На інший день устав брахман, умастив себе пахощами, віддрукував на всьому тілі сандаловим порошком ім'я бога Рами і намалював на чолі тризубець. Потім накинув на плечі накидку, на якій користі всюди красовалост ім'я Рами, велів нести за собою цілу стос книг і направився у палац. Сіл він там на очах у всіх і цілий день із ученим видом читав щось по своїх книгах. Нарешті з важливістю вирік:
- Ну ось, знаю я тепер, де намисто. Шукайте у царському саду, на дні ставка.
Цар негайно послав до ставку нирців. Скоро вони витяглися із твані горщик і побачили у ньому намисто. А цар призначив брахмана придворним мудрецем і обдарив незліченними багатствами.