У давні-давні часи зібралися якось у лісі всі звірі й птаха, щоб вибрати собі пануючи. Довго судили вони й виряджали, кому ж ними правити.
- Нам потрібно вибрати лева, - сказав леопард.- Ні серед звірів, ні серед птахів немає рівних йому по силі.
Усі звірі погодилися з леопардом, а птаха промовчали: вони прагли вибрати такого царя, який міг би, подібно їм, літати. Та ось виступив уперед один птах і сказав:
- Ніхто не сперечається: лев сабоний і розумний звір, але він може виявити свою доблесть тільки на землі, - адже літати він не вміє, і сама крихітна пташина, коштує їй того захотіти, сяде йому на спину й заподіє чимале занепокоєння. Ні, потрібно обрати такого царя, який буде здатний керувати й на землі й на небі.
Усе птаха схвально закивали головами: їм довелося по душі хитромудре речення їх товарки.
- Потрібно вибрати царем яструба, - слідом за першою заговорив інший птах. - Він найдужчий з нас і краще всіх уміє літати. Крім того, він може спуститися на землю й своїм гострим дзьобом і чіпкими пазурами вбити найбільшого звіра.
Птаха розкрили дзьоби й радісно закричали у знак схвалення. Але звірі стояли на своєму: вони прагли обрати царем лева.
Сперечалися-Сперечалися між собою птаха й звірі, поки не побилися. Одна лише кажан не ухвалювала участі ні у суперечках, ні у бійці. Вона ніяк не могла розв'язати, куди їй податися, чию сторону прийняти, тому що хоча вона й уміла літати, як птаха, але яєць не відкладала й кормила своїх дитинчат молоком, як звірі.
Та ось почалася жорстока війна між птахами й звірами. Спочатку звірі здолали птахів. Багато птахів загинули, інші, злякавшись, розлетілися хто куди. Коли кажан побачила, що перемогли звірі, вона негайно приєдналася до них і сказала:
- Не вважайте мене птахом, ушановані звірі. Я хоча й літаю, але, так само як і ви, сама народжую своїх дітей і вигодовую їхнім молоком.
Звірі були сп'янені своєю перемогою й з радощів дозволили кажана приєднатися до них.
Тим часом птаха, яким удалося урятуватися, зібралися у безпечному місці й стали думати, як би їм здолати звірів.
- Якщо ми будемо боротися зі звірами на землі, те ніколи не доб'ємося перемоги, - сказала одна з них.- Усі ми загинемо, та й годі. Нам потрібно напасти на звірів з повітря. Тільки так ми зможемо здолати їх.
Птахам це речення сподобалося. Вони так і зробили. Яструб напав на лев і виклевал йому ока, а інші птахи своїми гострими дзьобами й чіпкими пазурами роздерли інших звірів. Птаха тріумфували перемогу, і кажан звернулася до них:
- Хіба ви не знаєте, ушановані птахи, що я з вашого роду? Хоча кажани, подібно звірам, самі народжують дитинчат і вигодовують їхнім молоком, але у всім іншому вони нітрохи не відрізняються від птахів. Навіть літають вони так само, як ви.
Та птаха з радощів дозволили кажана приєднатися до них.
Довго ще продовжували воювати між собою звірі й птаха, поки нарешті не уклали мир. Вирішено було, що відтепер у небі буде царювати яструб, а на землі - лев. Та всі звірі й птаха погодилися із цим.
Тоді всі вони зібралися на загальне свято й стали співати й танцювати.
Прагла було й кажан взяти участь у цім святі, підійшла вона до звірів, але ті відіпхнули її зі словами:
- Так ти ж птах! Ось і ступай до своїх!
Кинулася кажан до птахів, а ті прийнялися клювати її й присуджувати:
- Ти ж звір! Ось і ступай до своїх! У нас тобі не місце! Злякавшись, кажан сховалася у листі. Цілий день просиділа вона у своєму притулку й лише вночі, коли звірі й птаха заснули, вилетіла звідти.
Говорять, кажани тому й не показуються днем, що бояться звірів і птахів.