Це було дуже давно, ще у ті часи, коли звірі вміли розмовляти меж собою, як люди. Одна голубка влаштувала у поле гніздечко й вивела пташенят. Голуб з голубкою летіли у далекі села добувати їжа, а пташенята чекали їх у гнізді. Крабоця у них ще не зміцніли, а зерно па поле вже дозріло. Побачили голуби, що па сусідніх полях селяни врожай знімають, покарали своїм пташенятам підслухати, що буде говорити хазяїн поля своїм синам.
Через кілька днів прийшов на поле селянин із трьома синами. Побачив він спілі колосся й говорить:
- Дивитеся-но, усі вже почали збирання, а ми дотепер сидимо сложа руки.
- Не хвилюйся, панотець, - відповідає старший син.- Завтра ж я покличу друзів, і у один день ми заберемо всі, до останнього колоска. Поговорили вони, пожартували, та й розійшлися. Пташенята запам'ятали усе, що говорилося, а ввечері розповіли батькам.
Злякалася голубка:
- Нам потрібно цю же хвилину йти звідси, а то ранком наше гніздо розорять!
Але голуб багато побачив па своєму столітті.
- Запам'ятаєте мої слова, - сказав він, - ніколи не покладайся на інших. Не бійтеся, завтра ніхто сюди не прийде.
Та правда, коли на інший день пішов старший син скликати своїх друзів, ніхто не вийшов до нього па допомога. Селянин з молодшими синами до полудня сидів на поле, чекав, може, хоч хто-небудь так прийде. А по полудню середній син сказав:
- Панотець, не тужи! Завтра я покличу сусідів - умить заберемо зерно! Почули пташенята ці слова й усі точпо передали батькам. Але мудрий голуб і па цей раз сказав:
- Не бійтеся, вони й завтра не знімуть ні колоска! Наступного дня селянин із двома синами
Пішов у поле, а середній син відправився за сусідами. Але ті під різним видом стали відговорюватися, так нікого він і не привів.
Цілий день селянин дарма прождав на поле. Тоді сказав молодший син:
- Покличу-но я завтра родички. Адже вони свої люди - вуж напевно прийдуть і допоможуть нам.
Розповіли ввечері пташенята про це батькам, але голуб як і раніше був спокійний.
- Не хвилюйтеся, усе буде добре! - сказав він. Пішов молодший син за родичкою, але і йому нікого не вдалося вмовити.
Та сказав тоді селянин:
- Будемо сподіватися на інших - усе життя прождемо безглуздо. Завтра ж зранку поберемо серпи й почнемо убярать самі. Бог допоможе - так у кілька днів упораємося.
Та це передали пташенята своїм батькам. Тоді голуб сказав:
- Ось тепер прийшов час нам летіти.
Та вони перенесли своє гніздечко на інше місце.
А па наступний день, тільки-но розвидніло, прийшов на поле селянин зі своїми синами й прийнявся забирати врожай.