У нашому селі співають таку пісеньку:
Жебрак, не здумай зайти у мій будинок, У мене дуже зла дружина - З'їсть вона тебе поедом Та візьметься потім за мене! Якщо сусідові їй потрібно віддати Хліб, молоко або просто води - Гнівається дуже, почне кричати, Не оберешься лиха!
Жила у нас одна така жінка. Уже як вона вміла сварки й свари заводити - ніхто не міг її у цьому перехизуватися. Але був у неї один недолік: не могла вона запам'ятати ні однієї пісні. Бувало, раннім ранком сусідські жінки встануть, сядуть за прядки й починають пісні розспівувати. А вона, хоч убий, жодного слова не може згадати. Та як на себе не злиться, як не намагається запекти - нічого у неї не виходить.
Та ось одного разу розв'язала вона запитати у кого-небудь, як це пісні співаються. Пішла до одній сусідці й говорить:
- Сестриця, Скажи-но мені, як ти навчилася пісні співати?
А сусідка була дуже хитра. Відповідає, як ні у чому не бувало:
- Так хіба ти не знаєш, подружка? Адже пісні на базарі продаються. Ти б пішла й купила.
Почувши таку відповідь, жінка повернулася додому й стала чекати чоловіка. Ледь він прийшов, вона закричала:
- Скоріше йди на базар, купи мені пісню!
Ну й задала вона чоловікові завдання! Сіл він і прийнявся міркувати: "Може, і справді можна де-небудь дістати пісню?.. " Він, зрозуміло, не був у цьому певен, по хіба що доведеш дурній бабі! Вона знай стоїть на своєму. Ось він і розв'язав: "Будь що буде - либонь дістану де-небудь пісню". Зрештою, не йому, селючці, судити про це. Побрав він у дружини п'ять рупій і відправився на базар.
Прийшов туди й у першій же крамниці запитує:
- Пісні у вас є?
Торговець від подиву рота роззявив: такого покупця йому ще ніколи бачити не доводило. Але він був великий жартівник і сказав:
- Іди далі - там купиш!
Пішов селянин від крамниці до крамниці, але над ним усюди тільки потішалися й відсилали далі.
До самого вечора бродив він по базару. Стемніло. А пісень він так і не знайшов. Довелося вертатися ні із чим. Іде, а сам журиться: "Що ж я скажу дружині, коли додому прийду?".
Раптом бачить, сидить на дорозі більша польова миша. Подивилася миша по
Сторонам і прошмигнула у нору. Селянин підійшов до того місця, де вона зникла, приклав вухо до землі й став прислухатися. Під землею щось шаруділо - це миша рила собі хід. Та отут у нього у голові сама собою зложився рядок віршів: Хтось риє: кхарр-кхарр-кхарр...
Посміхнувся селянин і повторив її разу три. Задоволений, пішов він далі. Не встигнув зробити кілька кроків - побачив змію, більшу, чорну. Вона повільно повзла по дорозі. Мимоволі вийшла у нього й другий рядок:
Та повзе, шарудить: сарр-сарр...
Ще більше зрадів селянин і продовжував свій шлях. Через якийсь час побачив він у кущах зайця. "Непогано б його піймати", - подумав селянин і підкрався до того місця, де заєць міг вискочити на дорогу; але косою, видне, зачув небезпеку й причаївся у кущах. Подивувався селянин його кмітливості й сказав: Дивиться зірко - усе помітить...
Не встигнув він вимовити ці слова, як заєць вистрибнув через кущ і був такий.
Зате у селянина були готові вже три рядки віршів. Залишалося придумати ще одну, і йому пощастило: пройшов він небагато вперед і побачив череду оленів. Вони вприприжку пронеслися повз нього й зникли вдалині. Вийшов останній рядок: Мчиться швидко, немов вітер...
"Ось і готова моя пісня! - зрадів селянин.- Більше нічого й не потрібно". Та він прочитав співучо:
Хтось риє: кхарр-кхарр-кхарр, Та повзе, шарудить: сарр-сарр, Дивиться
Зірко - усе помітить, Мчиться швидко, немов вітер.
Обрадуваний, повернувся селянин додому, а дружина вже чекала його.
- Ну, приніс ти мені пісню?
- Почекай небагато, дай передохнути!
- Ні, я прагну зараз же почути пісню.
Тоді селянин проспівав пісеньку, яку сам склав по дорозі, і додав:
- Запам'ятай її гарненько - вона дуже дорога! Дружина була задоволена. Вона вивчила всі чотири рядки й розв'язала, що тепер ранками завжди буде співати цю пісню, а сусідки стануть дивуватися й заздрити їй.
Замріялася жінка й не помітила, як пройшов вечір і настала північ. Отут тільки спохватилася вона, що на завтра у неї нічого не готове. Скоріше набрала у горщик маїсу й припялась товкти його. А ніч видалася дуже темна. Злодіям це було на руку, і вони розв'язали забратися у будинок до селянинові. Чотири злодії обережно підкралися до стіни, зробили у ній діру й стали прислухатися. Тим часом дружина селянина продовжувала свою роботу й наспівувала: Хтось риє: кхарр-кхарр-кхарр...
Затурбувалися злодії. "Невже, - думають, - вона що-небудь почула? Так ні, не може того бути. Як б то ні було, треба пролізти усередину й обережно подивитися, що там робиться й що можна потягти". Пробралися вони у будинок, сховалися у невеликому прикомірку й стали придивлятися. А жінка далі співає: Дивиться зірко - усе помітить...
"Ну, так і є, - подумали злодії, - вона довідалася про наш прихід. Ні, треба звідси йти по доброму, а то лиха не оберешься!"
Але тільки вони почали потихеньку вибиратися назад через пролам, як почули слова:
Та повзе, шарудить: сарр-сарр...
Отут у злодіїв душу у п'яти пішла. Вони розв'язали, що їх помітили, і пустилися навтьоки. А навздогін їм неслося: Мчиться швидко, немов вітер.
До ранку жінка натовкла цілий горщик маїсового борошна. Коли прокинувся її чоловік, він відразу побачив діру у стіні й сполотнів від переляку.
- Послухай, що тут відбулося? - закричав він дружині. Але та рівно нічого не знала.
Вона прибігла у кімнату, оглянула речі - усе було па місці. Обоє не знали, що й подумати. Нарешті селянин запитав:
- А що ти робила вночі?
- Я співала ту пісню, яку ти мені купив, - відповідала дружина. Та отут селянин догадався, у чому справа.
- Знаєш, яку пісню я тобі дістав? - сказав він.- Від неї навіть злодії втекли!
Жінка здивовано дивилася на свого чоловіка. Де вже їй було зрозуміти, що він має на увазі!