Хитрість проти хитрості

На свої сили розраховуй, але й про силу ворога не забувай. Жив у містечку Хастинапур дхоби, по імені Вилас, і був у нього Осів. Ослові чимало доводилося працювати на свого хазяїна, але годувати його вдосталь Вилас не міг, тому що сам був бідняк і усе життя гнув спину на інших. Зрештою Осів так ослабшав, що не стало від нього ніякої користі. Навіть побої хазяїна не допомагали. Одного разу Осів віз білизну, випране хазяїном. Ішов він, ішов, та й звалився прямо на дорозі. Чого тільки не робив Вилас, щоб змусити Осла піднятися і йти далі! Але Осів був так слабкий, що не міг навіть устати на ноги. Довго міркував Вилас, що йому робити далі. Думав, думав і придумав. Знайшов десь шкіру вбитого леопарда, надяг її на осла й відтягнув його у полі, де росла густа зелена трава-полежав Осел небагато, відпочив і прийнявся щипати траву. Набравшись сил, він устав і початків розгулювати по чужому полю. Побачив хазяїн поля Осла у шкірі леопарда, подумав, що це леопард забрався на його поле, злякався й утік. Слух про те, що у Хастинапуре з'явився леопард, швидко облетів усе містечко. Тепер ніхто з жителів не наважувався й близько підходити уводити, увести до ладу цьому полю. А Осів тим часом поправився на гарних кормах, розжирів і втратив усякий сором. Без страху бродив він по чужому полю, вибираючи травичку пом’ягше так посочнее. А жителі Хастинапура ламали собі голову: звідки у них у містечку леопард з'явився? Раніше леопардів ніколи тут не було. Але ось одного разу побрав хазяїн поля ковдра сірого кольору, покрився їм і пішов прямо до Осла. Осів спокійно пасся на поле. Побачивши здалеку селянина під сірою ковдрою, він подумав, що це яка-небудь ослиця випадково забрела сюди, і закричав голосно ослиний-ослиному-по-ослиному. Отут хазяїн поля, по голосу довідавшись, що це не леопард, а осів, натягнув тятиву свого лука й убив Осла. Так хитрість була розкрита хитрістю. Тому й говорять: "На свої сили розраховуй, але й про ворога не забувай". Закінчивши своє оповідання, Хираньягарбх звернувся до Чаплі й запитав: - Що ж відбулося потім? Та Чапля Диргхамукха продовжувала: - У люті птаха стали кричати: " Як сміє Чапля, так паплюжити нашого володаря? Не давати їй пощади!" Із цими словами усе птахи накинулися на мене й стали клювати, присуджуючи: "Дурна Чапля! Куди годиться твій ні до чого не придатний Гусак? Слабка людина навіть грошей не може удержати у руках, як же може боягуз керувати державою? Та і яке може бути у нього держава? Ах ти, жаба, породжена у калюжі! Іди й розкажи своєму панові, як ми з тобою розправилися!" А ще птаха сказали: "Слухай, нерозумна Чапля! Краще жити під тем деревом, яке й плоди приносить і тінь дає. Навіть якщо трапиться так, що дерево не принесе плодів, Усе-таки залишиться тінь і прохолодь. Так і раджу треба вибирати сабоного й надійного, щоб він мав і доблесть і славою. Під захистом могутнього заступника навіть кізки можуть жити у лісі безтурботно. Від цього тільки росте й множиться слава захисника слабких. Хіба ти не знаєш, як маленькі кролики провели слонів і назавжди позбулися їх?" Та тоді, - продовжувала Чапля, - я їх запитала: " Як же це трапилося?" - "А ось послухай", - відповіла мені одна із птахів і стала розповідати...