Давним-давно жила у одному селі стара жінка, і не було у неї ні сина, ні дочки - нікого близьких. У дворі, близько її хатини, стояло високе дерево. У дуплі цього дерева влаштувала собі гніздо хитра білка.
Щораз як баба готовила обід, білка умудрялася непомітно украсти ласі шматочки. Баба розуму не могла прикласти, хто це у неї їду тягає.
Зварила вона одного разу рис на молоці, із цукром, мигдалем і фруктами. Коли каша була готова, баба зняла горщик з вогнища й поставила на землю - пускай поости-пет. А сама пішла до колодязя за водою.
Білці тільки того й треба було. Вона жваво зстрибнула на землю й прийнялася за їжу. Вона швидко з'їла мигдаль і фрукти, потім знову забралася на гілку - сидить і чистить лапками мордочку.
Повернулася баба, побачила порожній горщик і подумала, що це усе кошкини витівки. Обшукала вона весь будинок, але кішки ніде не знайшла. Тоді пішла баба до сусідів, але й там кішки не виявилося. Втомлена, присіла вона під деревом. Підняла голову й бачить: стрибає по гілках білка, а мордочка у неї у рисі забруднена. Догадалася баба, що це белкини витівки, що це вона кожний депь краде її, старухину, їду. Розсердилася баба, прийнялася лаяти білку, потім схопила перше що під руку потрапило - ціпок так черевик, - і кинула у білку. Черевик догодив у білку, і вона впала з де-ревіння; отут баба її й схопила. Розв'язала баба прикінчити білку, так як це зробити? Думала вона, думала й надумала утопити білку у ставку. Принесла баба білку на берег ставка й занурила її у воду. Стояла зима, вода була крижана, і у баби руки закоцюбнули. Білка розв'язала, що якщо зараз вона не придумає яку-небудь хитрість, то їй прийде распроститься з життям. Та прикинулася вона, що холодна вода їй подобається.
- Матінка, - сказала вона. - Я дуже тобі вдячна! Від гарячого рису усе тіло моє так і горить, а ти його студиш.
Розсердилася баба:
- Ах, так? Ну добре ж! Тоді я тебе присмажу! Схопила баба білку за хвіст і притягла у будинок.
Розвела у вогнищі вогонь, тримає білку прямо над ним. Бачить білка, що смерть прийшла.
- Матінка, - говорить. - Яка ти добра! Хоч я й нашкодила тобі, ти однаково мені платиш добром - грієш мене, що змерзла!
Ще пущі розсердилася баба.
- Ну гляди ж! - крикнула вона. - Подивимося, що ти тепер запечеш! Білка мовчала. Потім вона з удаваною тривогою у голосі сказала:
-Матінка! Роби із мною що прагнеш, тільки не так-ай мені ні мигдалю, ні фруктів. Якщо я їх наїмся, мій живіт лопне і я помру! Баба була простувата. Не догадалася вона, що білка знову її обманює.
__ Ось, ось! - закричала опа. - Це-Те мені й потрібно!
Принесла вона мигдалю й фруктів і стала годувати ними білку. Та робить вигляд, начебто є їй зовсім не хочеться, а сама знай уплітає. Наїлася досита й говорить:
- Ах, матінка, мій живіт ось-ось лопне. Боюся, як
Би ти не кинула мене у кущі. Тоді колючки вп'ються у мене, і кінець мені!
- Так одержуй же! - крикнула баба, схопила
Білку за хвіст і жбурнула у кущі. А білку тільки того й потрібно було. Швидко прошмигнула вона у саму хащу й піднялася на дерево. А дурна баба так н залишилася ні із чим.