Одного разу подорожанин по імені Кадирвелъ ішов з одного села у іншу. Пройшовши півдороги, він побачив гарний гайок. Посередині гайка росло пишн дерево, що широко розкинуло галузі, манго. Гілки й листи його так густо переплелися, що жоден промінь палючого сонця не проникав крізь цю живу завісу. Після довгого шляху Кадирвель утомився й, хоча у нього не було зайвого часу, не зміг стриматися, щоб не передохнути небагато під зеленим покривом. Виявившись під кроною велетня-манго, він присів у його стовбура. Як добре було тут! Чулися ніжні трелі пташок, що сховалися у листі від полуденної спеки; час від часу набігав прохолодний вітерець, пестячи й освіжаючи тіло.
Кадирвелю захотілося небагато полежати на спині. Він ліг на трав'яний килим, закинув руки за голову й став розглядати намет манго. Спочатку погляд його торкнувся галузей.
" Так, - подумав він, - як вони чудесні! Як приємно дивитися на них! А ці малюсінькі плоди! Вони теж прекрасні! Напевно, той, хто створював це дерево, призначав їх навмисно для пташинок, яких тут така безліч. Так, творець, видне, був недурний".
Кадирвель витягнув ноги, потягнувся всім тілом і знову задумався. "Але ось якби мені, наприклад, доручили ця справа, я б зробив не так, - продовжував він міркувати.- Таке величезне дерево й такі малюсінькі плоди! Адже вони по величині майже такі ж, як яблука. Взагалі-Те відчувається, що творець тут щось не доробив. Ось, наприклад, кокосова пальма. Вона хоч і висока, але у порівнянні із цим гігантом видасться маленькою. А тінь у неї така малюсінька, що у ній не можна укритися навіть і одній людині. Та у той же час горіхи у пальми величезні, ледве не з голову людини. Або гарбуз: стеблинка у неї зовсім тоненький, слабенький, а плід - ледве не з будинок. Так-А, творець, видне, Усе-таки неважливо розуміє!"
Ось до якого висновку зрештою прийшов Кадирвель. Задоволений своїм розумом і тим, що знайшов безглуздість у самій природі, він посміхнувся й солодко заснув.
Раптом щось боляче вдарило його по чолу. Він здригнувся, відкрив ока й підхопився. Біля нього лежав плід манго. Нічого особливого не трапилося: просто цей плід зірвався з гілки й звалився йому на голову.
Кадирвель почухав забите місце, поклав плід на долоню й вдячно воззрился на нього.
" Як добре, що він такий маленький! А що було б, якби він виявився завбільшки з кокосовий горіх?! Не сидіти б мені більше тут, не любуватися красами природи. Ні, видне, природа Усе-таки знає, що робить!" - подумав він.
Він устав, отряхнувся, ще раз глянув на маленький плід манго й покрокував своєю дорогою.