Жив-Був один купець. Та був у нього син. Одного разу прийшов син до батька й говорить:
- Батько, я не прагну одружитися. А якщо й одружуся, то тільки па дівчині, яка погодиться, щоб я її щодня п'ять раз шльопав туфлею. Задумався купець: де ж знайти дівчину, яка погодилася б на таку умову. Розіслав він усюди своїх людей, але ніхто не праг віддавати дочку за його сина. Зрештою після довгих пошуків удалося знайти одну дівчину, дочку сільського торговця.
Весілля відсвяткували веселу. Відіграла музика, усюди співали, танцювали, а світабоників і ліхтарів горіло стільки, що ніхто навіть не міг сказати, день це або ніч.
Коли молоді прибутки додому, дурний купецький син зняв свою туфлю й підійшов до молодої дружини - праг отшлепать її. Але та була спритна й розумна. Опа як пі у чому не бувало йому й говорить:
- Про подружжя мій, я дозволю тобі вдарити мене туфлею п'ять раз, але лише тоді, коли у цьому будинку з'являться речі, зароблені тобою самим. А поки усе, що тут є, належить не тобі, а моєму свекрові!
Йому нема чого було сказати у відповідь. Дійсно, усе майно у будинку належало старому купцеві. Слова дружини потрапили чоловікові не у брову, а у око. Розлютився купецький син, праг зопалу отшлепать дружину й без її згоди. Але не вирішився й пішов ні із чим. На інший день з'явився він до батька й говорить: - Батько! Дай мені грошей. Я прагну відправитися торгувати у чужі краї. Він розв'язав, що наживе торгівлею багато грошей, і тог-па дружина буде повністю у його владі.
Старий купець не став заперечувати. Він був задоволений, що син розв'язав зайнятися торгівлею. Дав він синові грошей і попрощався з ним.
Та ось відправився молодий купець у шлях. Прийшов він у одне село й зупинився на нічліг. А неподалік від цього місця жила одна вешья. Вона довідалася про прибуття купця, прийшла до нього й говорить:
- Ушанований купець! Чому ти зупинився тут, а не у мене? Мабуть у мою хатину!
Послухався її купець, зібрав усі свої пожитки й перебрався до неї у будинок. Уночі, як тільки купець заснув, вешья побрала свою срібну чашу й сховала її серед речей купця.
Як тільки настав ранок, у будинку вешьи піднявся страшний шум.
- Де моя срібна чаша? - кричала вона.- Хто її побрав? Про Рам! Де моя срібна чаша?! Зібрався. народ. Вешья запитала у молодого купця, не чи брав він чашу.
- Навіщо мені твоє добро? У мене й свого багато! - здивувався той.
- Ну що ж, прийде, видне, мені самої пошукати пропажу! У кого знайду її, той нехай віддасть усе своє майно.
Купець погодився на цю умову - він і подумати не міг, що зникла чаша лежить у нього у мішку.
Вешья прийнялася оглядати речі й незабаром вийняла з купецького мішка свою чашу. Та довелося купцеві, як було домовлено, віддати крутійці всі товари. Відправився купець далі. У нього залишилося тепер зовсім небагато грошей, і він не переставав журитися, що так нерозумно втратив свої товари. Ішов він, ішов і опинився у лісі. Стемніло. Раптом бачить: назустріч йому йде кульгавий. Коли вони порівняли, кульгавий привітався й говорить:
Про шановний, я віддав свою ногу у стан твоєму батькові. Побери з мене гроші й поверни мені мою ногу.
Бачить молодий купець, що знову його прагнуть обдурити, а що робити, не знає.
- Немає у мене твоєї ноги...- почав було він.
Але шахрай і доказати йому не дав. Усе своє повторює:
- Прийде тобі повернути мою ногу! Злякався купець і говорить:
- На ось, побери небагато грошей - і суперечки кінець. Так наш купець другий раз залишився у дурнях. Іде він далі. Зустрічається йому ще один шахрай - одноокий. Підійшов до нього й говорить:
- Про щедрий пан! Моє око віддане у заставу твоєму батькові. Побери гроші й поверни скоріше моє око!
Довелося молодому купцеві, як ні шкода йому було, віддати цьому шахраєві свої останні гроші. Так його втретє обдурили, і був він тепер гол як сокіл.
Відправився купець далі. Верстах у десятьох звідти було одне село.
Зайшов він у неї й улігся під деревом. Усю ніч тривожні думки не давали йому заснути. Коли настав день, він розв'язав, що потрібно йому найнятися до кого-небудь на роботу. "Нагромаджу небагато грошей, - міркував він, - і почну торгувати".
Прийнявся він бродити по селу й прийшов до маслоробу. Той побрав його до себе у помічники. Цілими днями сидів купець близько преса й вичавлював масло з насінь кунжуту.
Так пройшло багато днів. Купець усе працював у маслороба. Якось згадав він про батька й написав йому лист: "Низько кланяюся Вам, батько!
Я задоволений своєю долею. Піднявся я високо, і багатства у мене у руках скопилися превеликі. Ваш син".
Старий купець одержав цей лист і дуже зрадів. Він покликав невістку й говорить їй:
- Дивися, невістка, який у мене розумний син виявився. Через його руки тепер більші гроші проходять. Я й раніше був впевнений, що він розбагатіє. Побрала невістка у свекра лист і перечитала сама. Вона зрозуміла, що чоловік
Її зовсім не розбагатів і усе, що написане у листі, просто вигадка. Послала вона людей дізнатися, що діється у околишніх селах, і ось одного разу приходить до свекра й говорить:
- Я прагну поїхати відвідати чоловіка. Подивлюся, як у нього йдуть справи.
Старий купець погодився, і незабаром усе було готове до від'їзду. Нарядилася невістка у чоловічий костюм, підвісила до пояса меч і верхи відправилася з декількома слугами у шлях. У дорозі вона ніде не зупинялася й через якийсь час прибула у те село, де її чоловік працював у маслороба. Прийшла до хазяїна й говорить: - У тебе є помічник. Віддай мені його, замість можеш побрати усе, що побажаєш.
Жадібний маслороб, як почув про гроші, відразу погодився поступитися свого працівника, і за це одержав стільки золота, скільки праг. Молодий купець не довідався своєї дружини у чоловічому вбранні й пішов до неї у служіння. Вона привела його до своїх наметів, розбитих біля села. Слуги у неї були всі нові, і ніхто з них не довідався її чоловіка. Тому він, нічого не підозрюючи, став виконувати усе, що вимагав від нього новий хазяїн. Так пройшло кілька днів.
Одного разу дружина купцям приготувала дуже смачні печива й солоні страви й говорить слугам:
- Їжте скільки прагнете, але пити не смійте. Хто ослухається, того я покараю.
Купецькому синові давно вже не доводилося їсти такої смачної їжі. Гаятися він не став і наївся до відвалу. Та захотілося йому пити. Але він згадав про погрозу хазяїна й розв'язав почекати підходящого випадку. Настала ніч. Дружина купця вляглася, а поруч зі своєю постіллю поставила глечик з водою. Купецького сина нарядили вартувати добро, а він думав тільки про те, як би попити. "Коли хазяїн міцніше засне, - міркував він, - я доберуся до глечика й нап'юся".
Дружина купця лежала із заплющеними очима й для вина голосно похрапивала. Як тільки купецький син побачив, що його хазяїн міцно спить, він схопив глечик і став жадібно пити. Але дружина тільки цього й чекала: вона підхопилася з постелі, гнівно глянула на нього й сказала, що за порушення наказу він негайно буде покараний. Відразу вона кликнула інших слуг і розпорядилася: Жваво подите у село й принесіть дві розкурені трубки! Слуги принесли паруючі трубки й за наказом господарки приклали їх до спини купця - поставили йому два клейма. Купецький син ізвивався від болю, але кричати побоявся. Після цього вона дозволила йому напитися води, дала багато грошей і веліла йти спокійно спати. Так купець ні про що й не догадався. Пройшло багато днів. Одного разу дружина купця наказала сверпуть табір, і усе відправилися у дорогу назад. По дорозі вона підстрелила оленя й веліла слугам побрати із собою одну оленячу ногу й очей.
Проїхали вони небагато далі й зустріли того одноокого шахрая, який вимагало своє око. Він затяг колишню пісню. Тоді жінка й говорить йому:
- Нам багато з людей свої очі у заставу давали. Ну-но вийми й суспензію своє око, і тоді ми підберемо дорівнює йому по вазі.
Отут шахрай розгубився. "Ну, - думає, - одного ока я вже давно втратився, а тепер і другим треба ризикувати? Не бувати цьому!" Та говорить уголос:
- Про шановний, мені ніякого ока не потрібно! Сказав він так і забрався геть.
Поїхали вони далі. Назустріч їм шкутабогає другий шахрай - кульгавої. Жінка і йому той же відповідь дала: мол, відірви й суспензію спочатку свою ногу, тоді одержиш точно таку ж.
"Е, так це, видне, колишній шахрай, - подумав кульгавий, - від нього подалі потрібно триматися, не те й іншої ноги втратишся".
Рушили вершники далі. У шляху їх застала ніч, і вони зупинилися у будинку у тієї самої вешьи, де колись ночував купецький син. Вешья й цього разу зробила з мандрівниками як звичайно: побрала свою срібну чашу й сховала серед речей переодягненої дружина купця, а сама пішла спати. Але та не заплющувала очей. Як тільки крутійка вешья заснула, вона вийняла чашу й поклала її на колишнє місце.
Ранком вешья підняла шум. Стали розшукувати чашу й знайшли її не у подорожан, а у пожитках самої господарки. Тому, як було заздалегідь домовлене, дружина купця одержала усе добро вешьи й покинула це село. Коли вони під'їхали до рідного села, то знову розбили намету. Дружина купця зібрала слуг і сказала:
- Дивитеся за всім гарненько, а мені нужтто сходити ненадовго у село у справі.
Вона прийшла додому, переодяглася у звичайне своє плаття я пішла до свекра. Побачив він її й з нетерпінням запитує:
__ А де ж мій син, невістка?
__ Він скоро повернеться додому, - була відповідь.
Тим часом молодий купець, бачачи, що хазяїн довго не вертається, розв'язав скористатися цим і побачити своїх батьків. Говорить він іншим слугам:
- Братики, я збігаю у це село - там живуть мої мати й батько. Прагну з ними побачити. Якщо до ночі не повернуся, то придумайте самі, що сказати хазяїнові про
Мене.
Прийшов молодий купець додому. Батько кинувся до сина, обіймає його. Тільки жалко йому, що син слугою повернувся. Ну, що було, то пройшло. Молодий купець вимився, надяг нове плаття й відправився до дружини. Так, видне, мало він розуму-розуму навчився. Прийшов до неї й говорить:
- Я побував у далеких країнах, більші багатства привіз. Тепер-Те вже я тебе можу туфлею почастувати.
Але та, почувши його хвастощі, тільки розсміялася. Здивувався цьому чоловік, ще більше завеличався. А дружина йому й говорить:
- Ти спочатку скажи, хто тобі на спину клейма поставив? Хто тебе викупив
І додому привіз? Адже всі гроші, що ти побрав з будинку, пропали. Які ж це ти багатства добув, що так чванишся?
Отут тільки зрозумів купець, як нерозумно він зробив. Пригадав він усе, що відбулося з ним за цей час. Стало йому дуже соромно. Упав він на коліна, просить у дружини прощення. А дружина підняла його й говорить:
- Устань, від упертості добра не буває. У житті процвітає той, хто діє з розумом, а не витрачає сили впусту. Та ніколи не потрібно хизуватися тим, що зароблене не тобою, а іншими.