Часом і найсабоніший буває переможений хитрістю. У лісі Брахмаранья жив Слон, по імені Карпуратилак, що значить "Благоухающий камфорою". Шакали, що населяли цей ліс, дивлячись на величезного слона, клацали зубами, облизувалися й не раз говорили один одному:
- Якби цей Слон раптом умер, його гаси нам вистачило б місяця на чотири.
Та ось якось трапилося так, що прийшов у ліс Брахма-Ранья один старий Шакал, по імені Хирадманд, що значить "Мудрий". Почув він, що говорять шакали, і сказав:
__ Клянуся, що я зумію вбити Слона.
Сказавши це, Шакал Хирадманд відправився до Слона.
__ Про махараджа, - шанобливо звернувся він до Слона, - будьте люб'язні, вислухайте мене.
- Хто ти такий, - запитав Слон, - і що тобі треба?
- Я Шакал Хирадманд. Вибачте мене, махараджа, що я насмілився наблизитися до вас, але справа у тому, що всі лісові жителі, яким набридло жити без правителя, сьогодні ранком зібралися на раду й, високо шануючи ваш
Розум і силу, одностайно розв'язали обрати вас своїм раджів. Вони-Те й послали мене до вас, щоб я повідомив вас про це. Сьогодні повинне відбутися зведення вас на престол. Ви станете правителем усього лісу. Ця врочиста хвилина вже близька. Тому прошу вас, якщо ви нічого не маєте проти, якомога швидше відправитися у шлях, до місця коронації. Ваші піддані з нетерпінням чекають вас.
Слонові дуже сподобалося це речення, і, повіривши словам Шакала, він негайно ж устав і пішов за ним. Цього-Те й треба було хитрому Шакалові. Довго водив він Слона по лісу, нарешті вивів його до болота, через яке йшла стежка. Але стежка ця була така вузька, що навіть Шакалові важко було йти по ній. Не встигнув Слон зробити й декількох кроків, як провалився й став погодити у болоті. Побачив Слон, що не вибратися йому з болота, і сказав Шакалові:
- Бачиш, я погоджу у трясовині! Скажи, як же мені бути?
- Про махараджа, - засміявшись, відповів Шакал, - чому ж я можу допомогти вам! Спробуйте вхопитися за мій хвіст, але тільки чи навряд це допоможе - адже ви геть який великий і маленькому Шакалові не під силу зрушити вас із місця. Зрозумів нарешті Слон, що хитрий Шакал обдурив його, так уже пізно було.
А Хирадманд скликав усіх шакалів, і, улаштувавши на болоті свято, вони до відвалу наїлися слоновьего м'яса.
- Тому-то-те я й говорю, - продовжував Олень:- чого не можна зробити силою, можна добитися хитрістю.
Однак оповідання Оленя не переконало Черепаху Мантхару, і, нічого не розуміючи від страху, вона поповзла у ліс, а її друзям довелося піти за нею.
А у цей час по лісу у пошуках дичини бродив мисливець. Наткнулися на нього друзі й, злякавшись, поховалися хто куди. Тільки Черепасі нікуди було подіятися, тому що не могла вона швидко бігати. Отут її й піймав мисливець. "Ось уже тепер наварю я собі черепашачого супу!" - подумав він і поклав Черепаху у мішок.
Побачили Олень, Ворона й Пацюк, що трапилося із Черепахою Мантхарой, і дуже засмутилися. Але робити було нема чого, і вони непомітно пішли за мисливцем. "Не встигнули ми з одного лиха вибратися, - подумав Хираньяк, - як потрапили у іншу".
Так вони і йшли, голосячи й проклинаючи свою долю, і раптом Хираньяк зупинився й сказав:
- Друзі, я придумав, як звільнити Черепаху...
- Про друг, скоріше скажи, що треба робити! - викликнули Олень Читранг і Ворона Лагхупатанака.
- А ось що, - сказав Хираньяк.- Стежка, по якій іде мисливець, обов'язково приведе його до озера. Тому ми зробимо так: ти, Читранг, біжи до озера, лягай на березі й прикинься мертвим, а ти, Лагхупатанака, сядеш Читрангу, на спину й, як тільки побачиш мисливця, станеш довбати Оленя своїм дзьобом.
Так вони й зробили. Утомлений мисливець підійшов до озера, напився води й сіл у тіні дерева відпочити. Раптом побачив він лежачого на березі Оленя й Воронові, яка сиділа на спи не Оленя й довбала його своїм дзьобом.
Розв'язавши, що Олень мертвий, мисливець дуже зрадів. Вийняв він з кишені ніж і, залишивши мішок із Черепахою під деревом, побіг до Оленя. Тим часом Хираньяк підкрався до Мантхаре, розгриз мішок, і Мантхара, вибравшись із нього, підповзла до берега, перекинулася у озеро й зникла під водою. Коли ж мисливець підбіг до Оленя, той раптом підхопився й одним стрибком зник у кущах.
Засмучений мисливець повернувся до дерева, але й отут його чекало розчарування: Черепахи у мішку не було. Довелося йому вертатися додому ні із чим. А Черепаха Мантхара, Олень Читранг, Пацюк Хираньяк і Ворона Лагхупатанака, благополучно випутавшись із усіх нещасть, зажили спокійно й щасливо.
Закінчив Вишну Шарму своє оповідання, і сказали сини раджі:
- Про великий учитель, ми дуже задоволені, що ти розповів нам такі цікаві й повчальні історії.
- Я радий, що вам сподобалися мої казки, царевичі, - відповів Вишну Шарму. - Помніть: ніколи не відкидайте дружби. Нехай навіть той, хто прагне подружитися з вами, малий і слабшав, - відданий друг ніколи не залишить вас у лиху, як не залишила у лиху Черепаху маленький, слабкий Пацюк. Та нехай завжди будуть у вас друзі! Нехай чеснота завжди буде з вами, і так принесе вона щастя серцям усіх шляхетних людей!