За давніх часів одружився, говорять, один хлопець. Ось і стали вони із дружиною хаживать до її батьків у гості. Ішли вони раз із гостей додому. Із собою дівчині дали підсмажених рисових зерен, і вона їх у підлозі зав'язала. Це так уже покладене - начебто гостинця. А масло у ті часи не носили у пляшках; жінки для масла брали глечик із глини, а чоловіка - колінце бамбука. Це нині масло носять у пляшках - від сахибов таке пішло. А у ті часи, про які мова йде, були глиняні кувшинчики.
Ось дружина й несла вузлик з рисом на голові, а глечик висів на шнурку у неї на зап'ястя. Та йшли вони від її батьків до себе додому. Чоловік-Те йшов спереду, а дружина йшла позаду. Та саме коли вона спустилася у улоговинку, казна-звідки узявся бхут, прийняв людське обличчя й пішов за нею слідом. Жінка думає: "Вірно, це якийсь сантал. Теж кудись іде". Вона йому нічого не сказала, і він їй нічого не сказав. А сонце до заходу всього на два коли не дійшло - час-те було до ночі.
Трапилося отут, так чи інакше, що чоловік обернувся я бачить: за його дружиною йде хтось чужий. Зупинився він. Тільки він зупинився, бхут відразу схопив жінку я не пускає далі йти. Чоловік бігцем до них, ціпком замахується. Кричить:
- Ти чого чужу дружину вистачаєш? Я тебе миттю пристукну. Бхут говорить:
- Ти що? Дружина-Те моя. А ти їй чужий. Тому і йдеш спереду, а вона позаду. Була б вона твоя дружина, ти хіба не йшов би позаду й не дивився б за нею? Раз вона моя дружина, я і йду позаду - за нею наглядаю. Що ж, я й торкнути її не можу? Іди-но своєю дорогою. Я веду її додому.
Поки він так говорив, чоловік схопив дружину за руку. А бхут-те усе тримає її за іншу. Чоловік її тягне вперед, а бхут - назад. Отут дружина як закричить:
- Агов, подорожани! Агов, звірі лісові! Ідіть сюди всі, хто поблизу. Ідіть і врятуйте мене, а то вони мене розірвуть.
Говорять, у ту пору поблизу нишпорив шакал - шукав, чому поживиться. Почув він її лемент, миттю підбіг і запитує:
- Що таке? Що таке? Про що суперечка?
- Це моя дружина, - говорить хлопець. - Я йду з нею додому. Ми йдемо від тестя з тещею. А цей паскудник казна-звідки узявся й хвать за руку.
- Ось і ні, - говорить бхут. - Це моя дружина. Я і йду з нею: вона
Спереду, а я позаду. Я її позаду не залишаю. А цей паскудник ішов, хто його знає куди, поперед нас. Як побачив нас, побіг до нас, ціпком махає, грозить мене прикінчити. Схопив мою дружину за руку й потяг. А із чого мені її йому уступати? Ось про що у нас суперечка.
- Перегодите. Не сперечайтеся. Розібратися треба, - говорить шакал.
Він-Те догадався, що один з них бхут. Ось він і запитує жінку:
- Що це у тебе висить на руці? Дай-но подивитися. Вона дала йому глечик. Шакал вилив з нього масло на землю, повернув глечик жінці й говорить:
- Хто зуміє влізти у цей глечик, тому дружина й дістанеться; а хто не зуміє, той її не одержить.
- Добре, - говорить хлопцю бхут. - Давай полезай.
- Мені не влізти, - говорить хлопець.
Отут бхут сам у глечик поліз - тільки свист пішов. Як вліз туди цілком, чоловік із дружиною побери та й заткни горлечко. Замкнули його там.
- Не беріть глечик із собою, киньте отут, - сказав їм шакал.
Так вони й зробили. Глечик залишили й пішли своєю дорогою. А шакалові дали рису поїсти.