Шакал голодував уже кілька днів. У лісі піймати йому нічого не вдавалося. Відправився він якось уночі за видобутком у село, але й отут йому не повезло: крім стусанів, шакал нічого не одержав. Порився він у купі сміття й знайшов старі, рвані чувяки.
Та задумав шакал одну хитрість. Повісив він чувяки на вуха так, як аскети-пустельники підвішують великі серги. Притяг на берег великого озера старих костей, склав у купу, обмазав їхнім гноєм і сам сів зверху. Не дати не побрати - святий мудрець, занурений у благочестиві міркування. Настав ранок. Зійшло сонечко, і його ласкаві промені залили всю землю. До озера на водопій потягнулися лісові мешканці.
Але як тільки хто-небудь із них наближався до води його зупиняв окрик шакала:
- Якщо ти прагнеш випити води з озера, то спочатку вітай мене, скажи:
Увесь троп його зі срібла й золотом покритий. Величезних дві серги у вухах, Дивися - царевич тут сидить!
"Ну й жартівник", - думають звірі. Посміються над вигадкою шакала, повторюючи за ним його віршик, нап'ються води і йдуть геть. Опівдні до озера прийшов тигр. Шакал і його змусив вимовити вітання. Тигр, як і всі, розсміявся, повторив слідом за шакалом його дурний віршик і напився води. А шакала так усього й розпирає від радості.
"Який же я щасливець, - думає він, - навіть сам тигр виявляє мені повага й називає царевичем. Якщо усе будуть так мене почитати, то скоро я й справді стану царем звірів".
Поступово слух про вигадку шакала пройшов серед усіх лісових жителів. Вони навмисно йшли до озера, щоб потішитися, зі сміхом славили шакала, а потім пили соду. Шакал ухвалював усе за чисту монету й радів. Одного разу до озера прибіг заєць. Не звернувши ніякої уваги на шакала, він підбіг до води й став пити її, - Навіть цар лісу тигр за моє благочестя почитає мене!- закричав шакал.- А ти, незначний зайчишка, виявився таким нахабою. Якщо прагнеш напитися, спочатку восславь мене. Говори:
Увесь трон його зі срібла й золотом покритий. Величезних дві серги у вухах, Дивися - царевич тут сидить!
Заєць був розумний і виверткий. Він не праг лестощами Зробити приємність шакалові, але боявся, що якщо не виконає його вимоги, то шакал негайно з'їсть його. Пораскинул заєць розумом і говорить, заїкаючись:
- У мене пересохнуло у роті. Накажи, я вип'ю ковток води, а вуж потім восславлю тебе.
Це ти правабоно говориш. Адже якщо промочити горло, голос стане звучніше.
Заєць удосталь напився й поскакав ладь. Шакал дуже розсердився й став кликати зайця назад. А заєць бачить, що шакалові його вже не наздогнати, і запитує:
- Як мені тебе славити?
Шакал велів йому повторити свій віршик:
Увесь трої його зі срібла й золотом покритий. Величезних дві серги у вухах, Дивися - царевич тут сидить!
Тоді заєць небагато подумав і проспівав:
Увесь трон його із черепів, гноєм він покритий. Чувяки па вухах висять, Дивися - шакал сидить!
Та відразу помчався до себе у норку, так так швидко, немов стріла з лука. Почув шакал його пісеньку, розлютив до того, що навіть вовна па ньому сторчма встала, і кинувся слідом за зайцем. Так тільки моторний заєць був уже у норі. Засмутився шакал, сіл у входу й став чекати, коли здасться косою, щоб схопити його. А той забився глибже й проспівав солоденьким голоском: Увесь трон його із черепів, гноєм він покритий. Чувяки на вухах висять, Дивися - шакал сидить!
Не міг витерпіти шакал такої образи, заткнув вуха, щоб нічого але чути, і втік.