Якось уночі на горище до сеттияру заліз злодій. Хазяїн догадався про це по шерехах над головою. "Добре б покликати сусідів, - подумав купець. - Але раптом цей розбійник збройний? Якщо я підніму лемент, він приріже нас із дружиною у ту ж хвилину".
Приліг сеттияр поруч із дружиною й завела така розмова:
- Жінка, якби у нас народилася дочка, як би ти її назвала?
- Сита, - відповіла дружина. Та розмріялася: - Виросте вона красунею-красунею. Прийде час - підшукаю їй у чоловіки гарної людини й усе, що у мене їсти віддам улюбленої дочки.
- Ні, - говорить сеттияр. - Мені хочеться, щоб у нас народився хлопчик. Та назвемо ми його Раманом. Буде синок рости нам на радість гарний і розумний, хоч і великий бешкетник. Ох і строгий же я буду з ним, якщо хлопчисько буде пустувати! Ледве що, закричу на нього, ось так: "Агов, Раман, ану ж бо йди сюди! Раман, негайно ввійди у будинок! Агов, А-А-Ан!"
А по-сусідству жив сільський сторож, і кликали його Раманом. Почувши у нічній тиші лементи: "Агов, Раман, ану ж бо йди сюди!" - він помчався до будинку сеттияра. А з ним разом побігло ще десять стражників.
- Це ти мене кликав? - запитав Раман хазяїна.
- Так немає ж, сторож, я кликав не тебе, а свого майбутнього синка. Коли у
Мене народиться маля, я назву його Раманом і, якщо хлопчисько буде пустувати, відразу ж його приструню. Не вірите? Там на горищі сидить якась людина - запитаєте-но у нього, він чув усю нашу розмову із дружиною й не дасть мені збрехати.
Отут стражники догадалися, що за незнайомець причаївся на горищі, стягнули його звідти й повели із собою.