Жив у одному селі селянин із дружиною. Дітей у них не було. Селянин увесь день працював у поле, до вечора вертався додому, вечеряв і знову йшов у поле. Йому колись було засмучуватися про те, що не підростає йому помічник. Зате дружина його день і ніч журилася про це. Якось опівдні вона зібралася йти у поле - нести чоловікові обід - і подумала: "Ах, будь у нас синок, не потрібно було б мені ходити у поле! Він відніс би батькові обід".
Так, горестно міркуючи, вона направилася було до дверей, але раптом почува, що як лежить у куті кавун тихо сказав:
- Дай-но мені обід, матінка, я віднесу його батькові! Спочатку жінка злякалася, але потім зібралася з духом і відповіла:
- Адже ти такий маленький, тобі буде важко. Але кавун наполягав:
- Поклади мені на голову вузлик з їжею, матінка, і скажи, куди треба йти і як мені довідатися батька.
Довго він умовляв її, поки нарешті жінка не погодилася. Показала вона йому дорогу й сказала, що один бик у батька білий, інший - плямистий. Та кавун з вузликом на голові відправився у шлях. Довго котився він, поки
Не докотився до того поля, де працював селянин. Побачивши його на ріллі, кавун закричав:
- Агов, батько мій, який оре на биках! Іди скоріше сюди, покуштуй страви, а то воно охолоне!
Селянин почув, що хтось кличе його, і здивувався: адже на поле нікого не було. Чий же це голос? Хто б це міг бути? Оглядаючись по сторонах, він пішов у тому напрямку, звідки чувся заклик, і, коли підійшов ближче й вдивився, подиву його не було границь - перед ним з вузликом на голові лежав кавун.
Побачивши селянина, кавун повторив:
- Розгорни вузлик, батько, співай!
Селянин дуже зрадів новоявленому синові. Він відчув до нього батьківську любов, підняв його на руки й поцілував. Коли селянин прийнявся за їжу, кавун сказав:
- Дозволь мені, батько, попрацювати замість тебе. Селянин розсміявся.
- Ти ще дуже малий, синок, - ласкаво сказав він.- Боюся, як би ти не провалився з головою у гній.
- Ні, батько, не бійся за мене. Я буду переходити від одного бика до іншого, а у випадку небезпеки заберуся на плуг.
Як не відговорював його селянин, кавун не послухався. Швидко покотився він у поле й став голосно підганяти биків. Робота йшла справно. Селянин тільки руками розлучав: "Та звідки у маляти така вправність?!" Він улігся відпочити у прохолодній тіні дерева. А кавун тим часом орав, переходячи від одного бика до іншого й намагаючись не провалитися у гній, який вони за собою залишали. Але ось кавун захотів перебратися на плуг, але сил своїх не розрахував і звалився прямо у гній. Бики рушили далі, а кавун залишився лежати на місці.
Селянин прокинувся й побачив, що бики коштують, а кавуна ніде немає. Він прийнявся за роботу сам. Надвечір, закінчивши орати, він випріг биків і відправився додому.
Незабаром у полі прийшла жінка збирати гній. Вона побачила кавун і допомогла йому вибратися із бруду. Кавун був дуже сердитий:
- Відповідай, куди поділися мої бики! Не чи ти їх украла?
Бідна жінка злякалася й, щоб відвести від себе підозри, сказала:
- Твоїх биків повів раджа. Він пішов геть тієї дорогою.
Та вона вказала дорогу. Почувши це, кавун розлютувався. Він те бліднув, то зеленів і всіляко сварив раджу. Коли ж гнів його ледве поутих, він розв'язав відправитися за биками. Спорудив собі візок з очерету, впріг у неї двох мишей і пустився у шлях.
По дорозі йому зустрілася муравьиха.
- Куди направляється цей чудовий візок, дядечко? - запитала вона. Зробив я візок собі з очерету,
Швидких двох мишей я впріг у неї поки; Сам раджа викрав двох мої биків, За своє добро я постояти готів!- відповідав кавун. Муравьиха попросила побрати її із собою.
- Ну добре, сідай мені у вухо, - погодився кавун і посадив муравьиху собі у вухо.
Поїхали вони далі. По дорозі їм зустрілася пантера.
- Куди направляєшся, дядечко? - запитала вона.
Кавун відповів їй те ж, що й муравьихе. Пантера попросила і її побрати із собою. Кавун погодився, і вони відправилися далі.
Потім вони зустріли тигра. Він теж приєднався до них.
Їхали вони досить довго й нарешті приїхали до палацу раджі. Отут кавун велів передати раджі своя умова: "Якщо негайно не повернете мені моїх биків, нарікайте на себе. Або поверніть биків, або готуйтеся до битви!"
Ця зухвалість так розгнівала раджу, що ока його налилися кров'ю, і він наказав негайно кинути кавун на поживу козам.
Наказ раджі був виконаний. Але кавун уночі випустив на волю пантеру й сказав їй:
- Загризи всіх кіз і наїсися досита!
До ранку пантера розправилася з усім чередою, а слуги раджі прибігли до нього зі скаргою, що кавун перегриз горло всім козам. Раджа розлютив. Він повелів кинути кавун на поживу бикам.
Уночі, лежачи близько биків, кавун випустив зі свого вуха тигра й велів йому прикінчити всіх биків. До ранку тигр прикінчив їх. Раджа довідався про цей, і розум його ледве не скаламутився від гніву. Він наказав кинути кавун на поживу слонові.
Потрапивши до слона, кавун витягся з вуха муравьиху. Та забралася слонові у хобот і залоскотала слона до смерті.
Коли на наступний ранок раджі доклали, що кавун усе ще цілий і непошкоджений, той більше не гневался. Він велів дати кавуну двох биків і випровадити його зі свого царства.
Так кавун, нітрохи не постраждавши, повернувся додому до селянинові і його дружині й привів їм двох биків.