Одного разу маленький шакал дуже Зголоднів й прийшов до ріки. Від свого розумного батька він чув, що у ріці завжди найдеться, чому поживиться. Маленький шакал і не підозрював, що на дні цієї ріки живе злий, ненажерливий крокодил.
Не чуючи лиха, маленький шакал бродив у води, вишукуючи собі на обід яку-небудь рибешку або краба. А крокодил, зарившись у твань, не спускав з нього око - усе чекав зручної хвилини, щоб схопити свій видобуток. Та, нарешті, крокодилові повезло. Маленький шакал помітив, як у самого берега з-під кореня виліз великий краб. Голодний шакал швидко сунув лапу у воду й... ледве не вмер від страху. Він відчув, що його лапа виявилася у пащі чудовиська. Та хоча маленький шакал від страху був ледве живий, він, як ні у чому не бувало, весело крикнув:
- Спритно, дуже спритно! Ви, може бути, думаєте, що у вас у зубах моя лапка? Помиляєтеся! Ви схопили якийсь гнилий корінець. Мабуть, тину зовсім заліпила вам ока! Крокодил розтиснув упасти й буркнув:
- Ось досада! Я-Те думав, що пообідаю шакаленком! А маленький шакал відбіг подалі від берега й закричав:
- Дурний крокодил! Другий-Те раз я вуж не суну свою лапу у твою пащу!
- Ах ти, ошуканець! - розсердився крокодил. - Ну, перегоди ж, однаково ти від мене не підеш!
На інший ранок маленький шакал знову прийшов до ріки за видобутком. Цього разу звірок був обережніше. Він знав, що крокодил ховається де-небудь у тину й стежить за кожним його кроком. Але як довідатися, у якому місці підстерігає його ворог?
Та ось він став ходити по берегу й голосно викрикувати:
- Дивно! Раніше, коли я приходив до ріки, завжди бачив, як із твані витикаються краби. А сьогодні чомусь жоден краб не показується. Піду-но я назад у ліс!
"Зараз я висуну із твані кінчик носа, шакал подумає що це краб, суне у твань лапу, отут я його й знімання!" Та він висунув із твані кінчик носа. Тоді маленький шакал відбіг від берега й крикнув:
- До побачення, дядечко крокодил! Мені щось перехотілося сьогодні полювати за крабами! Піду пошукаю щастя у іншому місці!
З люті крокодил ледве не відкусив собі хвіст. Наступного дня крокодил сховався у самого берега. Коштувало маленькому шакалові підійти до води, і він відразу ж виявився б у пащі чудовиська. Але звірок зупинився у п'ятьох кроках від берега й почав знову голосно говорити:
- Зовсім перевелися у цій ріці краби! Раніше вони завжди плавали у берега. Сидять під водою й булькають. А по воді пухирці пливуть.
"Ну, зараз я його піймаю! - розв'язав крокодил. - Почну пускати міхури, він подумає, що це краби, підійде до самої води. Отут я його й схоплю!" Та крокодил, що було сили, почав під водою булькати. Відразу ж по воді поплили більші міхури: пуф-пуф-пуф! буль-буль-буль! Маленький шакал, звичайно, догадався, хто це так голосно булькає. Відбігши у прибережні кущі, він засміявся й крикнув.
- Вибачай, дядечко крокодил! Прийде тобі й сьогодні лягти спати голодним!
Не витримавши такого глузування, крокодил висунув і води впасти й закричав:
- Однаково я тебе знімання! Ось уже я посміюся, коли відкушу твою дурну голову!
" Але ж і вірно! - подумав маленький шакал. - Якщо я буду щодня ходити до ріки, він мене зрештою піймає. Відправлюся-но я краще у джунглі: зараз сама настав час поласувати дикими смоквами". Та, так подумавши, він так і зробив.
Крокодил же як і раніше щоранку підстерігав ненависного йому ворога. Але маленький шакал не показувався.
Тоді ненажерливий крокодил розв'язав піймати його на суші.
На світанку крокодил приполз до величезної смоківниці. Під цим деревом уся земля була засіяна спілими плодами. Крокодил зібрав усі смокви у одну більшу купу й сховався за нею.
Не пройшло й години, як на лісовій стежці здався маленький шакал. Він ще бачили побачив більшу купу плодів і дуже здивувався: хто це так акуратно склав їх? Уже не чи крокодил? Та, щоб перевірити свої підозри, він здивовано викликнув:
- Звідки тут стільки негідних смокв? Зрілі смокви, коли впадуть із дерева, завжди котяться у різні сторони. А ці так і лежать купою. Такі смокви і є-те не можна - вони зовсім гнилі!
"Треба зробити так, щоб смокви покотилися! - розв'язав крокодил. - Тоді я, звичайно, піймаю цього дурного звіра".
Та крокодил злегка поворухнувся. Кілька плодів відразу ж покотилися у різні сторони.
Маленький шакал швидко відскочив убік і глумливо крикнув:
- Спасибі тобі, дядечко крокодил, що ти такий дурний! Прийде тобі й сьогодні поголодувати!
На інший день, опівдні, крокодил приполз до нори свого недруга. Нора була вирита під деревом і виявилася глибокої й просторою. Обрадуваний крокодил кинувся у нору, але маленького шакала не виявилося будинку.
- Не лихо, - розв'язав крокодил. - Тепер уже йому нікуди від мене не подіятися. Рано або пізно, але додому-те він прийде!
Та крокодил причаївся у норі.
Недовго довелося крокодилові очікувати. Маленький шакал вертався до себе ситим і задоволеним: йому вдалося знайти на обід більше гроно бананів. Він підійшов майже до самої нори, як раптом побачив на землі у свого будинку чиїсь сліди. Таких слідів він ніколи ще не зустрічав.
"Уже не забрався чи у мою нору який-небудь невідомий звір? - злякався маленький шакал - Треба перевірити".
Та він закричав:
- Здраствуй, мій будиночок! Чому ти сьогодні мене не вітаєш? Ти ж побачивши мене завжди подавав свій голос! Уже не трапилося чи з тобою лиха?
- Здраствуй, мій славний хазяїн! - заволав з нори крокодил. - У нас немає ніякого лиха. Змело вповзай до себе у будинок!
Маленький шакал відразу ж довідався голос крокодила. Але він, звичайно, і виду не подав, що догадався, у чому справа. Та сказав як ні у чому не бувало:
- Зараз прийду! Тільки спочатку зберу небагато хмизу, щоб зварити собі обід.
Та він поспішно почав стаскивать до нори сухі гілки, листи й трусок. Крокодил же у цей час сидів у норі й тихенько хихикав:
- Нарешті я перехитрив цього кошлатого виродка. Ось уже пообідаю сьогодні!
Поки крокодил мріяв про смачний обід, маленький шакал не втрачав часу даремно. Він напихав у нору сухого труску, наносив більшу купу хмизу до самого входу й усе це підпалив.
Догадався крокодил, у чому справа, кинувся до виходу, став пробиватися крізь вогонь. Не легеня це була справа.
Їдкий дим від труску й листів їв йому ока, вогонь обпалював упасти. Закрив крокодил ока, щоб не їв їхній дим, - ще гірше стало: виходу з нори знайти не може.
Бачить крокодил, що смерть за ним полює, зібрав останні сили й рвонувся крізь дим і вогонь. Вибрався ледве живий із чужої нори, дивиться, а хвіст у нього чорний - обгорів увесь.
Соромно було крокодилові повернутися до себе додому безхвостим, і він уполз жити зовсім у інше місце.
Та маленький шакал з тих пір безбоязно ходить полювати до ріки й завжди вертається додому ситим і веселим.