Жила-Була стара відьма. Ходила вона по світлі, шукала маленьких дітей і з'їдала їх. Одного разу йшла вона по лісу й у підніжжя гори на великій галявині побачила пастушка із чередою кіз. Пастушок був гарний, здоровіший хлопчик. Підійшла до нього відьма й сказала:
- Так буде життя твоя довгої, синок! Дістань-но мені плодів ось із цього дерева.
- Як же я дістану, якщо не вмію лазити на дерева? - відповів хлопчик.
- А ти ногою встань_на суху гілку, а рукою хапайся за зелену, - сказала відьма.
Хлопчик послухався й, коли поліз на дерево, зробив так, як навчила його відьма. Але ледь він устав ногою на суху гілку, як вона відразу ж зламалася. А відьма вже стояла під деревом з розкритим мішком, і хлопчик упав прямо у нього. Відьма зав'язала скоріше мішок і пішла додому. Хлопчик був важкий, а дорога йшла у гору. Утомилася відьма, захотілося їй пити. Побачила вона осторонь струмок, залишила мішок із хлопчиком на дорозі й пішла попити води.
А у ту пору по дорозі проходив подорожанин. Хлопчик почув кроки й закричав з мішка:
- Урятуйте! Урятуйте! Піймала мене відьма й прагне з'їсти. Випустите мене з мішка!
Перехожий розв'язав мішок. Хлопчик виліз, а у мішок поклав осине гніздо. Відьма повернулася, підняла мішок і пішла далі. Прийшла вона додому. Зустріла її дочка, запитала, що у мішку.
- Принесла я для тебе гарного мясца, - відповіла відьма й віддала мішок дочки.
Та прагла його відразу ж розв'язати.
- Ні, немає! - закричала відьма.- Неси його у будинок, там розв'яжеш, а то ще втече.
Внесла дочка мішок у будинок, розв'язала й почала витрушувати. З мішка вилетіли оси, накинулися на неї й стали жалити. З лементом кинулася дочка до матері.
- Що трапилося? - запитала відьма.
- Не бачиш хіба, що мене оси скусали! - поскаржилася дочка.- А ти говорила, що гарного мясца принесла.
Зрозуміла відьма, що пастушок її обдурив. На інший день відьма знову побрала свій мішок і вийшла з будинку. Та знову зустріла того ж самого пастушка.
- Синок, - сказала йому відьма, - я голодна. Зірви мені плодів з дерева.
- Не стану, - відповів хлопчик.- Ти, баба, і вчора сюди приходила.
- Ні, хлопчик, подивися: у мене золоті зуби, а у вчорашньої баби таких не було.
- Не вмію я лазать на дерева, ще впаду.
- А ти не бійся, - сказала відьма.- Ти ногами вставай на зелені гілки, а руками тримайся за сухі.
Поліз хлопчик на дерево. Гілки відразу обломилися, і він із шумом полетів униз. Знову догодив він у мішок відьмі. Обрадувалася вона:
- Уж нині я не упущу такого ласого видобутку! Звалила відьма мішок на спину й понесла додому. Дорога йшла повз село. Відьмі треба було по якійсь справі зайти туди. Недалеко від дороги працював на поле орач. Відьма попросила його постерегти її мішок, а сама пішла у село. Хлопчик почекав, поки відьма відійшла, і закричав:
- Агов, братик орач, випусти мене з мішка! Я допоможу тобі орати й гній по полю розкидати.
Орач випустив його, а хлопчик накидав у мішок землі й каменів.
Відьма повернулася, звалила мішок на спину й пішла далі. Камені у мішку боляче терли їй спину.
- Проклятий хлопчисько! Уперся, видне, мені у спину коліньми. Почекай же, скоро потрапиш ти у мій казан! - сварилася вона собі під ніс. Прийшла відьма додому. Розв'язала її дочка мішок, витрусила, а з нього посипалися земля так камені. Від злості відьма заскреготала зубами:
- Снову втік хлопчисько! Ну перегоди ж! Сьогодні тобі вдалося зникнути від мене, але вуж завтра я тебе обов'язково знімання!
На третій день відьма знову знайшла того ж пастушка.
- Синок, зірви мені плодів з дерева!
- Не стану! - засміявся хлопчик.- Ти вже не перший раз сюди приходиш.
- Ні, - сказала відьма, - ти помилився. Адже я рідня твоєї матері.
- Не вмію я лазать на дерева, - став відмовлятися хлопчик.- Упаду ще.
- Не впадеш, - наполягала відьма.- Я буду знизу тримати тебе за ноги. Поліз хлопчик на дерево. А відьма смикнула його за ноги й сховала у мішок. Як не кричав хлопчик, вона приміцно зав'язала мішок і направилася додому.
Цього разу вона по дорозі вже ніде не зупинялася. Прийшла відьма додому, віддала мішок дочки й сказала:
- Ну, тепер-те вже я його принесла. Поїмо ми з тобою сьогодні вдосталь. Ти поки займися готуванням, а я скоро прийду.
Відьма пішла, а дочка розв'язала мішок і випустила хлопчика. Хлопчик став піддобрювати її ласкавими словами, а потім і говорить:
- Ти, напевно, утомилася рис товкти. Я тобі допоможу. Давай мені пест, а сама пересипай рис зі ступи.
Побрав він у неї пест і прийнявся за роботу. Дочекавшись, коли дочка відьми нахилилася над ступою, хлопчик щосили вдарив її пестом по голові. Вона так і повалилася намертво, а хлопчик пустився навтьоки й прибіг додому. Повернулася відьма й побачила біля ступи мертву дочку. Отоді-те й довідалася вона, що таке материнське горе. Перший раз у житті довелося їй це самої випробувати. Заплакала вона гіркими сльозами; видалося, від горя сама ось-ось умре. Та з того самого дня назавжди перестала відьма ловити і є маленьких дітей.