У одному сільці жив ткач. Була у нього дружина - жінка проста й роботяща. Обоє вони трудилися не розгинаючи спини, а з бідності не вилазили. Ось раз і говорить дружина чоловікові:
- Збирайся-но у шлях, подивися чужі краї. Може, хоч там випаде тобі удача.
Ткач погодився й став збиратися у дорогу. Дружина дала йому із собою більший товстий корж. Із цим коржем ткач і відправився у чужі краї. Ішов він, ішов і зайшов далеко. Було надвечір. Ткач стомився. Думає - де б відпочити? Дивиться - у дороги коштує колодязь. Він підійшов до колодязя, умився й сів. Йому давно вуж хотілося їсти. Вийняв він свій корж, розламав її на чотири шматки й прийнявся міркувати вголос:
Знімання один або відразу два? Або три, або усі чотири?
Сказав раз, іншої - усі йому не розв'язати. А у колодязі тому жили чотири риса. Почули вони, що говорить ткач, і подумали: " Напевно, це якийсь великий дів прийшов нас з'їсти. Не минути лиха нам!" Злякалися чорти, затремтіли. Вилізли з колодязя, покірно склали руки й просять ткача:
- Про дів! Не їж, почекай. Благаємо тебе. Не погоджується ткач:
- Немає вуж! Бач чого захотіли! Я вийшов з будинку на світанку. З тієї пори у мене макової росинки у роті не було. Я утомився й до того Зголоднів, що сил немає більше терпіти.
Чорти зовсім перелякалися, затрясло їх від страху.-Благають ткача:
- Змилуйся, дів! Ми дамо тобі казанок. Він наварить тобі всякої їжі, скільки душа побажає.
Задумався ткач.
- Добре, - говорить, - де ваш казанок? Тягнете його сюди. Приносять йому чорти маленький казанок:
- Ти йому тільки накажи, а вуж він наварить тобі дюжину різних страв. Ткач закрив очі й говорить:
- Казанок, казанок, приготуй мені дюжину страв. Відкриває ока, а казанок уже повний самої смачної
Їжі. Ткач зрадів, поїв досхочу, потім забрал казанок і пішов додому. А час-те пізніше - ніч на носі. До будинку далеко. Став він думати, де б заночувати. Дивиться - хатина у дороги. Увійшов у хатину, а там одна тільки баба сидить. Просить її ткач:
- Пусти мене, бабуся, до себе переночувати. У мене є казанок. Він наварить тобі дюжину смачних страв.
Почула це баба, обрадувалася. Говорить ткачеві:
- Добре, синок, залишайся.
Ткач показав бабі свій казанок і велів йому приготувати дюжину страв. Поїли вони, і ткач став укладатися спати. Час був пізніше. За день ткач намаялся. Тільки ліг - відразу заснув. А бабі не спиться. Уже боляче сподобався їй казанок. Задумала вона його украсти. Причиняється, начебто спить, а сама усе про казанок думає.
Серед ночі, коли ткач міцно спав, вона тихенько встала й побрала казанок. А щоб ткач не помітив, хитра баба поставила замість іншої, на вид точно такий же.
Ранком ткач прокинувся веселий. Він швидко піднявся, побрав казанок і став збиратися у шлях. Попрощався з бабою, подякував:
- Спасибі, бабуся, що ти мене дала притулок. А тепер я додому піду. Баба його проводила, а сама й виду не показала, що казанок-те вона підмінила.
Незабаром ткач повернувся додому. Прийшов веселий, задоволений. Показує дружині казанок:
- Дивися, цей казанок буде годувати нас до самої смерті. А дружина не вірить:
Казанок як казанок. Де йому нас прокормити до самої смерті!
Мабуть спершу приберися, - говорить ткач. - А потім я тобі покаджу, який це казанок. Він наготує нам Дюжину різних страв.
Повернулася дружина, ткач закрив очі й велить казанку приготувати дюжину різних страв. Наказав раз, наказав інший, а казанок усе не варить – не те що дюжини страв, сухої кірки у ньому немає.
Розсердилася дружина на чоловіка за дурний жарт. Та й сам ткач не знав, куди ока запроторювати від сорому.
Подумав він, що чорти його обдурили, і дуже розсердився. Побрав товстий корж і пішов з будинку.
На інший день ткач знову був у колодязя. Розламав він корж на чотири шматки й прийнявся міркувати вголос:
Знімання один або відразу два? Або три, або усі чотири?
Почули це чорти у колодязі, переполошилися, вилізли наверх і просять:
- Не їж, дів! Ми дамо тобі козу. Вона замість гною золото сипле.
- Більше ви мене не проведете, - говорить ткач. - Не піду звідси, поки не поїм.
Чорти стали ткачеві у ноги кланятися. Ну, він зглянувся й говорить:
- Добре. Показуйте вашу козу.
Притягли чорти козу, поставили її перед ткачем. Ткач дивиться - і насправді із кози сиплеться золото! Він дуже зрадів, схопив козу й повів додому. У дорозі його застигла ніч. Хатина баби була недалеко. Ткач знову попросився до неї ночувати.
- Бабуся! - говорить. - У мене є коза. З неї золото сиплеться. Пусти мене переночувати - я тобі золота дам.
Обрадувалася баба:
- Заходь, синок! Про що запитуєш! Будь як будинку.
Показав ткач бабі козу. Коза поскубала трави та й насипала золота. Як побачила це баба, очі у неї розгорілися.
Час був пізніше. Ткач і цього разу заснув міцним сном. А хитра баба улучила годину й підмінила козу. Поставила ткачеві іншу, точнісінько таку ж.
Ранком ткач піднявся, віддав бабі усе своє золото й поспішив з козою до будинку.
Ось прийшов він додому, кличе дружину:
- Дивися, яку козу я привів. Це коза не проста - з неї золото сиплеться. Неси їй скоріше трави - З казанком-те й справді не вийшла справа. Зате коза надійна.
Дружина не повірила, але трави принесла, поклала перед козою. Коза їсть траву, а ткач із дружиною чекають, коли " посиплеться золото. Довго їм чекати не довелося: з'їла
Коза траву - ну й насипала звичайних чорних горішків. Цього разу гніву дружини кінця-краю не було. Ткач теж розлютився на чортів не на жарт. Побрав він корж, казанок і козу й відправився до колодязя. Іде у думає: "Ек адже надули! Ну вже на цей-те раз я їм не дам себе провести".
Надвечір ткач добрався до колодязя. Розламав корж і прийнявся роздумувати вголос:
Знімання один або цілих два? Або три, або усі чотири?
Чорти відразу вискочили з колодязя, кинулися ткачеві у ноги й стали молити, щоб він їх пощадив. Тільки цього разу ткач і слухати нічого не праг:
- Ви мене увесь час обманюєте! Наобіцяєте невідомо чого, аби тільки відскіпатися. Дали казанок, дали козу - а що пуття? Як відійдеш звідси подалі, так нічого від них не доб'єшся. Казанок - Тобто, так не варить. Та коза золота не дає. Дивитеся самі.
Подивилися чорти на казанок і па козу.
- Ні, дів! Немає! - кричать. - Це не наш казанок! Це не наша коза! Видне, їх підмінили.
Отут ткач і сам запідозрив негарне. Розповів він чортам, що дві ночі ночував у баби. Ті відразу зміркували, як справа була. Говорять йому:
- Дів! Це усе баба винувата - її витівки. Ми дамо тобі мотузку й ціпок, а ти ступай з ними до неї. Вони за тебе розрахуються. Адже мотузка й ціпок у пас не прості. Якщо тебе хто скривдить, ти тільки скажи: "Це мій недруг. Задайте йому". Мотузка миттю зв'яже кривдника, а ціпок піде його бити й не перестане, поки ти його не вибачиш.
Ткач уже не вірив чортам. Але вони так його вмовляли, що він побрав мотузку й ціпок і пішов до баби.
А баба тепер жила розкошуючи. Казанок кормил її смачними стравами, а коза давала їй золото. Розбагатіла баба.
Ось бачить вона, що ткач знову до неї йде, і прикинулася, начебто дуже обрадувалася. Зустрічає його як бажаного гостя.
- Входь, синок, входь, - говорить. - Що це ти запізнився? Я тебе давно чекаю.
Тільки це не допомогло. Ткач був так зол на неї, що відразу сказав мотузці й ціпку:
- Ця баба - мій недруг. Задайте їй гарненько! Змусьте її повернути мені казанок і козу.
Отут мотузка накинулася на бабу й обплутала її з голови до ніг, а ціпок прийнявся її бити. Б'ється баба, кричить:
- Урятуй! Урятуй! Допоможи! Підійшов до неї ткач і говорить:
- Бабуся! Ти сама винувата. Навіщо побрала мій казанок? Навіщо підмінила козу? Тепер мотузка й ціпок від тебе не відстануть, поки ти мені моє добро не повернеш.
Нема чого робити, склала баба руки й стала вибачення просити. Потім віддала ткачеві казанок і козу, Ткач забрал своє добро й щасливий повернувся додому.
З тих пір він більше не бідував.