У одному великому лісі здавна жили двоє друзів - антилопа й ворон. Щоранку антилопа паслася на близькому лузі, а ворон летів за видобутком у яке-небудь селище. Та ось раз, коли антилопа залишилася одна, вона раптом побачила поблизу від себе шакала. Шакал сказав:
- Здраствуй, дорогий друг! Нарешті я зустрівся з тобою!
- Звідки ти знаєш мене й хто ти такий? - запитала здивована антилопа.
- Увесь ліс знає про твою прекрасну дружбу з вороном, - відповів шакал. Та, зробивши вид, що витирає лапою сльози, проскулил:
- Я зовсім самотній... Дозволь мені стати твоїм другом. Антилопа повірила словам шакала й сказала:
- Добре, я згодна бути твоїм другом. Підемо із мною.
- Коли вона привела шакала до свого житла, ворон здивувався й запитав:
- Скажи мені, друг, хто твій супутник? Антилопа відповіла:
- Це бідний шакал... Він зовсім самотній... Нехай він буде нашим другом...
- Нехай буде, - погодився ворон. Та вони зажили всі разом.
Часто траплялося так, що шакал і антилопа залишалися наодинці, і тоді підступний шакал увесь час думав тільки про те, як йому з'їсти антилопу. Та ось одного разу він сказав їй:
- Прагну тебе обрадувати, дорогий друг: неподалік звідси знайшов я прекрасне поле молодої пшениці. Поспішимо туди, і ти переконаєшся, що я постійно думаю про твоє благо.
Не чуючи лиха, антилопа побігла слідом за шакалом і незабаром побачила густе поле зеленої пшениці.
- Ах, шакал, ти дуже гарний друг! - промовила довірлива антилопа.
Із цього дня вона щоранку приходила на поле й поїдала молоді сходи пшениці.
Як задумав шакал, так і вийшло: хазяїн поля побачив, що хтось поїдає його пшеницю, і поставив пастку. Бідна антилопа не помітила пастки
І потрапила у петлю. Спочатку вона дуже злякалася, а потім подумала:
"Не лихо, зараз прийде шакал і врятує мене".
Та тільки вона так подумала, як побачила шакала.
- Дорогий друг, як я тебе чекала! - викликнула антилопа. - Скоріше перегризи цю петлю, і я знову буду вільна!
Шакал не поспішаючи підійшов до пастки, подивився на петлю й сказав:
- Ти, вірно, забула, антилопа, що сьогодні день мого народження. Знай же, що у цей день я ніколи не працюю. Потерпи небагато: завтра я прийду сюди й звільню тебе...
Так сказавши, він моторно втік у кущі. Сховавшись там, шакал
Радів: "Усе вийшло, як я праг. Зараз прийде людей, уб'є дурну антилопу, м'ясо й шкіру побере собі, а потрух дістався мені... " У цей час над полем пролітав ворон. Побачивши у лиху друга, він опустився на землю й викликнув:
- Не бійся! Зараз я знайду шакала, він без праці перегризе таку петлю!
- Не трудися даремно, - сказала сумно антилопа. - Я вже просила його допомогти мені, але він не захотів. Підступний шакал чекає моєї смерті!.. Та отут ворон побачив, що вдалині здалася людина. За спиною людини бовтався великий лук.
- Прикинься мертвої! - шепнув антилопі ворон. - Та як тільки почуєш, що я каркнув, підхоплюйся й біжи із усіх ніг!..
Ледь антилопа встигнула розтягтися, як людей уже була у пастки. Побачивши мертву антилопу, він радісно викликнув:
- Отож хто топтав моє поле! Зараз ми подивимося, що за шкіра у цього звіра!
- Та, поклавши лук на землю, він зняв петлю з ноги антилопи.
Витягшись ніж, хазяїн поля праг уже приступитися до задуманої справи, як раптом на голову його опустився ворон. Ворон клюнув людину у тім'я, відлетів убік і сіл на близький кущ.
Схопивши ціпок, людина кинулася до птаха. Але ворон відлетів ще на кілька кроків і опустився у пшеницю.
- Ах, негідний птах! - закричав сердито людей. - Перегоди ж, ти від мене не підеш!
Та, так викликнувши, він побіг у глиб поля, намагаючись подшибить ворона ціпком.
Але ворон спритно увернувся від ціпка людини, знову відлетів убік і голосно каркнув. Тоді антилопа підхопилася й понеслася що є духу у лісову хащу.
Людей же, ганяючись за вороном, навіть не помітив, як виявився вдалині від свого поля.
Коли шакал визирнув через кущі, він дуже здивувався: куди подіялася людина? Чому не видне антилопи?
Підійшовши до пастки, шакал наткнувся на кинутий людиною лук. "Що ж, - подумав засмучений шакал, - раз не вдалося спробувати потруху антилопи, прийде сьогодні втамувати свій голод хоч тятивою цього лука - адже вона зроблена з Жив..."
Подумавши так, він злобливо рвонув іклами тятиву, тятива порвала, лук миттєво розігнувся й з такою силою вдарив шакала по голові, що той упав намертво.
Так, готовлячи загибель іншому, підлий удавальник погубив сам себе.