Жили на світі двоє друзів - пастух і царевич. Одного разу царевич заприсягся: коли він стане раджів - зробить свого друга-пастуха міністром. "Прекрасно", - відповів на це пастух.
У злагоді й спокої текли їхні дні. Пастух приходив на луг пасти корів, і друзі, обнявшись, всідалися под. деревом. Пастух відіграв на флейті, царевич слухав. Так безтурботно проводили вони свої дні.
Прийшов час - і царевич став раджів. У дружин собі він побрав рани (Рани -цариця.)
Канчонмалу - дійсну перлину країни. Не до пастуха було тепер царевичеві. Зовсім забув він свого друга.
Якось раз пастух прийшов у палац і зупинився у входу у царські Спокої - він-де не бачив ще рани свого друга!
- Геть, геть звідси! - закричав на нього воротар. Пастух образився й пішов, і ніхто не знав, куди він подівся.
На наступний ранок прокинувся раджа, а очей відкрити не може. Дивиться на нього рани, дивляться придворні, а у раджі вся особа, аж до волось на голові, усе тіло покрите голками. Що за мару? У палаці піднявся плач. Раджа перестав їсти, спати, говорити. Серцем він зрозумів, що порушила обітниця, даний другові-пастухові, і тепер розплачується за свій дурний учинок. Але сказати про це він нікому не вирішився.
Зовсім розладналися справи бідного раджі, від горя поникла його голова. Керувати царством стала засмучена рани Канчонмала. Якось раз рани відправилася на ріку викупатися. Раптом підходить уводити, увести до ладу їй невідома красуня й говорить:
- Якщо рани бажає купити служницю, цією служницею могла б бути я.
- Якби ти могла позбавити мого чоловіка від голок, я купила б тебе у служіння, - відповіла рани.
Красуня узялася виконати ця умова, і рани за браслет купила її. Тоді служниця сказала:
- Рани-Ма( Ма - ласкаве звертання до жінки.), уже дуже ти ослабшала. Хто знає, скільки днів ти як випливає не їла, не купалася?! Прикраси бовтаються на твоєму схудлому тілі, волосся на твоїй голові поплуталися. Зніми-но ти свої прикраси так вимийся гарненько поташем.
- Ні, ма, до чого митися - нехай усе залишається как. є, - відповіла рани.
А служниця немов нічого не чула: вона зняла з рани прикраси й, натерши її поташем, сказала:
- Тепер, ма, спробуй занурся.
Рани послухалася, увійшла по горло у воду й занурилася. А служниця вмить накинула на себе сарі рани, надягла її прикраси й, уставши на березі, почала присуджувати:
Агов, прислуги Панко
Чуєш, ти служницею стала, Чекає тебе на березі ріки Канконмала, Чекає красуня тебе, що ти там пропала? Вистачить митися, пані вийти наказала!
Оглянулася рани й бачить - перед нею коштує не служниця, а пані.
У палаці Канконмала підняла всі на ноги. Міністрові вона вимовляла:
"Чому ти не приготував слонів і коней, раз я вертаюся з купання?"
Дворецького вона допитувала: "Чому немає звиті й паланкіна, коли я вертаюся з купання додому?"
Та того, і іншого стратили.
Усе прийшли у сум'яття, ніхто нічого не міг зрозуміти, ніхто від страху не змів вимовити слова.
Таким-Те образом Канконмала стала рани, а Канчонмала - служницею. Але раджа ні про що не догадувався.
Та ось сидить Канчонмала на брудному дворі, чистить рибу й голосить:
За ручний браслет собі я служницю наймала, Але служницею стала я, а служниця рани стала, За які ж гріхи постраждала Канчонмала?
ПРО, раджа, за що, за що нас доля так покарала?
Гіркими сльозами заливається рани. Але й стражданням раджі немає межі: упиваються у його шкіру мухи, від голок вогнем горять його особа й тіло. Нікому обвіяти раджу опахалом, нікому подати йому ліки.
Одного разу відправилася Канчонмала на берег стирати білизна. Бачить - сидить під деревом людей, а біля нього мотки пряжі. Людей цей присуджує: Якщо б одержав я тисячу голок - Я собі тоді б міг кавун купити; Якщо б я п'ять тисяч одержав голок - Я б тоді на ярмарку міг би походити; Якщо б я сто тисяч одержав голок, Я б царський трон зумів спорудити!
Почувши такі слова, Канчонмала обережно підійшла до людині й сказала:
- Якщо ти прагнеш мати голки, я можу дати їх тобі. Тільки чи зможеш ти їх витягтися?
У відповідь на це людей мовчачи підняв мотки із пряжею й пішов за рани.
По дорозі Канчонмала повідала незнайомцеві про своє нещастя. Він вислухав її й вимовив: "Прекрасно!"
Коли вони прийшли у палац, незнайомець сказав Канчонмале:
- Рани-Ма, рани-ма, сьогодні день молочного поста, і тому всім у царстві треба роздавати пиріжки. Я піду пофарбую пряжу у червоний і синій кольори, а ви йдіть намалюйте у дворі альпона й приготуйте усе для бенкету. Нехай вам допоможе Канконмала.
- Що ж, нехай і Канконмала робить пиріжки, - погодилася Канчонмала. Та вони вдвох відправилися куховарити.
Про ма! Пиріжки, які спекла Канчонмала, походили скоріше на плоскі, тверді коржі. Зате пиріжки Канконмали були зроблені дуже мистецьки: один - у формі півмісяця, інші - у вигляді флейти, треті - трубочок, четверті - листів сандалу.
Та незнайомцеві стало ясно, хто служниця, а хто теперішня рани. Покінчивши з пиріжками, жінки прийнялися за альпона. Розмелів цілий ман Канчонмала вилила у нього відразу сім глечиків води й, вмочаючи у цю рідоту помазок з конопель,
Перебруднила їм увесь двір.
Канконмала ж спочатку вибрала у дворі куточок, чисто його вимела, потім побрала трошки рису, розмолола, підлила у нього води й, вмочивши шматочок ганчірочки, обережно стала малювати лотоси й ліани, сім золотих глечиків, а під глечиками - корону з гірляндами з рисових стебел по обидва боки. Вона намалювала також павича, богів і слід золотої стопи матері-лакшми (Лакшми - богиня добробуту й краси у індусів) Тоді незнайомець покликав Канконмалу й сказав їй:
- Не відмикайся - це ти служниця! Та як ти насмілилася з такою особою видавати себе за рани?! Негідна служниця, куплена за ручний браслет, ти стала рани, а рани зробилася служницею. Відповідай мені, хіба я не правий? Спалахнула Канконмала - уявна рани й закричала диким голосом:
- Це що за негідник?! Геть звідси! Вона кликнула ката й наказала:
- Відрубай-но голову служниці й цій невідомій людині! Не буду я Канконмала, якщо не викупаюся у їхній крові.
Кат схопив Канчонмалу й незнайомця. Але незнайомець вийняв моток ниток і проговорив:
Нитка, нитка з вузликом,
У раджі нагору дном увесь будинок.
Нитка, нитка, ти зв'яжи - но
Ката колом.
Та вмить кат був від голови до ніг обплутаний нитками. А незнайомець запитав:
- Нитка, ти чия?
- Кому належить моток - тому і я, - відповіла нитка.
- Нитка, нитка, якщо ти служиш мені, відправляйся на ніс Канконмали, - сказав незнайомець.
Два моточка ниток піднялися на ніс Канконмали. Перелякана Канконмала побігла у будинок з лементом:
- Двері! Закривайте дверей! Він недоумок! Служниця привела недоумка! А незнайомець тим часом присуджував:
Нитка, нитка тонка, де твій будинок, скажи? Ти проденься у голки бідного раджі!
Не встигнув незнайомець обернутися, як сто тисяч ниток проделись у сто тисяч голок на тілі раджі. Та голки заговорили:
- Нитки пролізли у нас. Що нам зашити? Незнайомець відповідав:
- Ока й рота негідної служниці.
Сто тисяч голок з тіла раджі негайно ж кинулися до очей і роту Канконмали. Забігала, заметалася Канконмала!
А раджа тим часом прозрів і побачив, що перед ним - його друг-пастух. Старі друзі обнялися й пролили море радісних сліз.
- Друг, не вини мене, - сказав раджа, - будь впевнений, що навіть у ста народженнях моїх я не знайду такого, як ти, друга. Із сьогоднішнього дня ти будеш моїм міністром. Стільки нещасть відбулося із мною після того, як я покинув тебе! Більше ми не розстанемося.
- Добре, - відповів пастух, - але я втратив твою флейту. Тобі прийде подарувати мені нову.
Раджа негайно наказав виготовити для свого друга золоту флейту.
А Канконмалу день і ніч кололи голки, і вона незабаром умерла. Нещастя
Канчонмали скінчилися.
Пастух же днем виконував обов'язку міністра, а вночі, коли місячне світло заливало небокрай, разом з раджів відправлявся на берег ріки й там,
Сівши під деревом, відіграв на золотій флейті. Обійнявши друга-міністра, раджа слухав його чудесні пісні.
З тих пір життя раджі, Канчонмали й пастуха потекла щасливо.