Жив-Був юнак. Простодушний такий, нездогадливий. Батьки його женили. Небагато часу через у його тестя у будинку влаштували ще одне весілля. Запросили у гості й молодого зятя. Бідний юнак був зовсім необтесаний - не встати, не повернутися не вміє. Ось батько й послав з ним слугу. А слуга був собі на розумі. Усю дорогу він наставляв юнака, щоб у гостях багато не говорив, щоб їв і пилок у міру. Юнак це міцно запам'ятав. Прийшли вони до тестя у будинок. Юнак ні з ким словом не перемовиться, зате слуга з усіма заговорює. Подали їсти. Юнак і говорить:
- Мені їсти не хочеться. Слугу мого погодуєте. Як його не вмовляли, як не кликали до стола, він усе відмовлявся. Видне, думав: "Уж коли раз відмовився, тепер за стіл сідати не можна". Та є-те йому хочеться, а він усе повторює:
- Я їсти не прагну.
Зате слуга наївся до відвалу.
Час був літнє. Спати лягли на відкритому повітрі. У дворику спали жінки, а юнака зі слугою уклали на даху якоїсь прибудови. Слуга тільки ліг, відразу ж захріп, а юнакові голод заснути не дає. Нарешті йому стало зовсім невтерпеж. Він розбудив слугу й говорить:
- Придумай що-небудь. Я з голоду вмираю.
- Я Та сам майже що не їв, - відповідає навмисно слуга. - Так адже що вночі придумаєш? Ранком подивимося.
- Ні, до ранку мені не дотерпіти. Помру з голоду.
Слуга думав, думав і придумав. У комірці, на даху якої їх спати поклали, була кухня торговця ласощами. Для світла у її стелі була пророблена більша діра - на ніч цю діру закривали кам'яною плитою. Ось слуга й говорить:
- Тримай дхоти. Я злізу по ньому у цю діру й поїм ласощів. А після полізеш ти.
Юнак погодився. Слуга спустився у комірку й наївся ласощів. Юнак витягся його на дах і поліз сам. Слуга допоміг йому спуститися, а потім спокійно розлегся на даху. Він і не помітив, як заснув. Юнак утамував голод і шепотить:
- Тягни.
Але слуга хріп щосили. Де йому було почути. Юнак говорить ледве погромче:
- Тягни.
Слуга не відповідає.
Отут юнак злякався. Кличе ще голосніше:
- Тягни!
На його лихо одну бабу, що ночувала у дворику, замучив кашель -
Ніяк не давало око зімкнути. Лежить вона й чує, що хтось повторює: "Тягни!
Тягни!" Затурбувалася баба, розбудила сусідок і говорить:
- У комірці казна-що діється. Хтось там усе говорить: "Тягни!" так "Тягни!"
Отут і інші почули: "Тягни!"-і всі всполошились. "Хто його знає, що там таке, - думають. - Не чи злодії забралися?" Двоє чоловіків із ціпками полізли на дах, інші причаїлися у дверей у комірку. А звідти всі те ж доноситься:
"Тягни!" так "Тягни!". Задумалися домашні: "Якщо там злодій, навіщо б йому піднімати такий шум? Не інакше як нечиста сила забралася у комірку". Ось і надумали вони послати у храм за брахманом. Брахман прийшов і відразу усе пояснив. Прийнявся хвастати:
- Так, так! Таких "тягни" мені не вперше виганяти. Цей чорт куди якої небезпечний. Добре, що ви мене покликали. Він, цей чорт, білого кольору. Буває - здасться людям, буває - і немає. Бережіться, він і обличчя міняє. Те людиною обернеться, то конем, то козлом, а то й зовсім пропаде. Це для нього дріб'язкова справа. Так мене йому не провести. Ви відкриєте двері, а я ввійду й схоплю його. Тільки ви не відходите від дверей, кричите погромче й ціпка напоготові тримаєте. Тоді цей "тягни" від нас не піде.
Домашні підняли лемент. Від лементу слуга на даху прокинувся. Він перелякався, так вчасно зміркував, що треба робити, і говорить тим, хто забрався до нього на дах:
- Ви лізьте вниз сторожити. А отут, нагорі, я й один попораюся. Вони й злізли.
Брахман тим часом увійшов у комірку. У темряві він не міг нічого розібрати. А там усяке було розкладено: де готові ласощі, де різні припаси, а збоку стояла ціла баддя з кисляком. Став брахман махати руками й читати заклинання, так у темряві спіткнувся - і догодив прямо у баддю. Виліз він мокрий, увесь у кисляку, і злякано кинувся у двері. Кричить:
- Несіть ліхтар! Несіть ліхтар! Отут темно! Отут темно!
Народ у дверей як побачив білу людину, так і розв'язав": це "тягни" тікає. Адже брахман наперед ним сказав, що "тягни" буває білого кольору. Ой, що отут почалося! Усе накинулися на брахмана із ціпками. Бідний брахман кричав, благав, так його ніхто й не слухав-били щосили. Тільки коли він звалився без пам'яті, бити перестали. Думали - прикінчили нечисту силу. Подивилися ліпше-так це сам брахман! Те-Те усе перелякалися! Але справи вже не поправиш.
А поки йшла метушня, слуга потихеньку витягся хлопчика й урятував його від розправи.