Жив колись одна людина, і була у нього донька-красуня. Багато юнаків прагли побрати її у дружин, але вона тільки качала головою й повторювала, що зовсім не збирається виходити заміж.
-Одумайся, - говорив їй батько, - подивися, багато наречених багаті, гарні й хоробрі, -А на що мені чоловік? - відповідала дівчина. - Батько й мати опікуються про мене.
У нас гарний вігвам, багато теплого й гарного одягу зі шкіри й хутр, сумки для дичини ніколи не пустують. Про що ж ще турбуватися?
Незабаром після цієї розмови плем'я Ворона влаштувало велике свято.
Кожний юнак намагався перехизуватися іншого у розфарбуванні особи й тіла, у багатстві прикрас, у спритності й у мистецтві танцю. Та знову багато хто з них зробили речення дівчині, але вона відмовила всім - і Бикам, і Лисицям, і воїнам з інших племен, запрошеним на свято.
Тоді батько дівчини розсердився й сказав:
- Як же так? Найкращі воїни сваталися до тебе, і всіх ти відмовила.
- Вислухай мене, батько, - відповідала дівчина. - Сонце заборонило мені виходити заміж. Воно сказало так: "Ти належиш мені. Будь слухняна, і я нагороджу тебе щастям і довголіттям. Але остерігайся порушити мій наказ".
- Ну що ж! - викликнув батько. - Воля того, хто над нами, повинна бути виконана.
Та більше про це він не заводив розмови.
Жив у тому ж племені бідний юнак-сирота. Не було у нього ні родички, ні свого будинку. Сьогодні він ночував у одному вігвамі, завтра у іншому. Юнак носив старий, рваний одяг, а замість мокасин - якісь обноски. Та хоча він був стрункий і сабоний, особа його псував довгий шрам на лівій щоці. Так його й кликали - Рвана Щека.
Одного разу, незабаром після свята, немає скільки чванливих юнаків зустріли бідняка зі шрамом і стали насміхатися над ним:
- Чому б і тобі не посвататися до цієї дівчини? Хлопець ти багатий і собою красень!
Рвана Щека подивився на них без посмішки й спокійно відповів:
- Ваша правда. Піду спробую. Насмішники прийняли його слова за жарт.
А Рвана Щека спустився до ріки, до того місця, де жінки брали воду, і став чекати. Незабаром та, яку він чекав, прийшла до ріки. Він підійшов до неї й сказав:
- Мені потрібно поговорити з тобою. Поговорити не тайкома, не у сутінках, а серед ясного дня - тут. Нехай Сонце усе чує й бачить. - Говори ж, - мовила дівчина.
-Довго я дивився на тебе. Бачив, як ти відмовляла всім нареченим - багатим, гарним і хоробрим. Сьогодні вони сміялися треба мною. Чому б і тобі, говорили, не посвататися до неї? Я бідний. Немає у мене ні будинку, ні їжі, ні одягу. Немає у мене родички - усі вони давно вмерли. Та Усе-таки прошу - будь моєю дружиною.
Зніяковіла дівчина й довго мовчала, а потім сказала так:
- Це правда, що я відмовила багатьом. Вони багаті, а ти бідний. Але це не важливо. Мій батько дасть тобі собак, моя мати влаштує нам житло, мої родичи дадуть нам одягу й хутра. Я згодна стати твоєю дружиною.
Зрадів юнак, простягнув було руки до дівчини, щоб обійняти й поцілувати її, але вона відсторонилася:
- Почекай. Сонце заборонило мені виходити заміж. Воно обіцяло мені щастя й довголіття, якщо я буду слухняна його волі. Відправляйся до Сонця й скажи: "Та, з якої ти говорив, була слухняна тобі й не зробила нічого дурного. Але тепер вона прагне вийти заміж. Дозволь же мені побрати її у дружин". Та нехай Сонце зніме з тебе цей шрам. Це буде знак, що воно згідно й не у образі на нас. Але якщо Сонце відмовить у проханні або ти не зможеш знайти дорогу до його табору, тоді не вертайся до мене.
- Ах! - викликнув Рвана Щека. - Спершу твої слова були, як світлий день, тепер - як ніч. Моє серце вбите. Де він, будинок Сонця? Як я знайду дорогу туди, де не бував ще жоден з людей?
- Запасися мужністю, - відповіла дівчина. Та на цьому вони розсталися.
Довго сидів Рвана Щека на березі ріки, довго горював і міркував, нарешті піднявся й пішов до одній старій жінці, яка завжди була добра до нього.
- Я йду, - сказав він. - Зроби милість, допоможи мені спорядитися у дорогу.
- чи Далеко ти йдеш? Та у яку сторону?
-Сам не знаю, - відповідав юнак.-Але шлях буде довгим. Більше нічого не можу тобі сказати.
Пошкодувала його баба. Зшила йому у дорогу сім пар мокасин, зібрала у шкіряний мішок їду - вяленое м'ясо й сало. Та Рвана Щека відправився у шлях. А як добрався до вершини хребта, подивився востаннє на табір Воронов, і сумом затьмарилося його серце.
- Допоможи мені, Сонце! - викликнув юнак і покрокував уперед, сам не знаючи куди.
Багато днів провів він у шляху, багато залишив за спиною лісів і рік, минув і високі гори, і широкі прерії. Схуд його мішок з їжею, та й сам він схуд у дорозі. Часом вдавалося йому добувати їжа полюванням, а якщо не попадалося ніякої дичини, він збирав ягоди, викопував їстівне коріння -тем і годувався.
Так він ішов і йшов і прийшов до вовчого лігвища.
- Га! - здивувався вовк. - Що ти робиш у цих краях, удалині від людського житла?
- Я шукаю будинок Сонця, - відповідав Рвана Щека.- Мені потрібно поговорити з ним.
- Багато я скитался по преріях, по лісах і по горах, - пробормотів вовк, але ніде не попадалося мені житло Сонця. Хіба що ведмідь знає, він мудріше мене,
Наступного дня Рвана Щека знову пустився у шлях. Ішов він і йшов, і до вечора прийшов до ведмежого барлога.
- Що ти робиш тут, удалині від людського житла? - проричал ведмідь, Шукаю будинок Сонця. Може бути, ти, про мудрий ведмідь, підкажеш мені, де його шукати?
- Підказав би, якщо б знав. Багато мандрував по горах і хащам, але ніде не зустрічав житла Сонця. Хіба що борсук знає. Він, смугастий, багато чого відає.
Наступного дня прийшов Рвана Щека до борсукової нори. - Агов, смугастий братик, виходи!
- Що тобі потрібно, брат мій? - відгукнувся борсук і визирнув з нори.
- Я шукаю будинок Сонця. Я повинен поговорити з ним.
-Будинок Сонця? - перепитав борсук, - Ні, так далеко я не забирався, Але не горюй. Геть там, у сосновому борі, живе росомаха. Вона нишпорить усюди й знає усе, що діється на світі.
Прийшов Рвана Щека у густий бор. Шукав, шукав - немає ніде росомахи. Присів він на повалене дерево й говорить сам собі:
- Скінчилася у мене їжа, зносилися мокасини, призначене мені, видне, сгинуть у цій хащі.
Раптом прямо над ним пролунав голос;
- Про що горюєш, брат мій? Підняв очі юнак, бачить - сидить на дереві росомаха.
- Послухай мене, про мудра росомаха! Та, яку я люблю, належить Сонцю, Не чи знаєш ти, де його будинок і як мені добратися туди?
- Знаю, - відповідає росомаха. - Зараз уже пізно. Але на світанку я вкажу тобі дорогу до Великої води. За Великою водою, на іншому березі, і живе Сонце.
Рано зранку пустилися вони у шлях. Росомаха показала юнакові тропу, яка незабаром привела його до Великої води. Подивився на широкі хвилі Рвана Щека, і серце його стислося від туги й страху. Ніколи у житті не бачив він такої безбережної води, таких величезних і шумних хвабо.
-Не переплисти мені цієї Великої води, - зітхнув юнак. - Виходить, немає для мене шляхи ні вперед, ні назад. Нехай же я вмру тут, на цьому березі.
Але ледь він встигнув так подумати, як раптом великий білий лебідь опустився прямо перед Рваною Щокою й запитав:
- Звідки ти, юнак? Та що робиш тут, на краю світла?
- Я прийшов сюди вмерти, - відповідав Рвана Щека. - Моя кохана належить Сонцю. Я йшов багато днів, щоб Зросити його дозволу одружитися на ній. Але тепер шлях мий кінчений. Я не можу перебратися через Більшу воду
І повернутися додому теж не можу. Залишається одне - умерти.
- Ні, не говори так, - змахнув крилом лебідь. - Я перенесу тебе через море. Сідай до мене на спину.
Рвана Щека послухався лебедя, сіл до чого на спину, і вони полетіли. Страшно було летіти їм, тому що у Великій воді були величезні звірі й злі демони - ось-ось утянут углиб, у бездонну безодню. Та Усе-таки лебідь благополучно переніс юнака на інший берег.
- Іди по цій стежці, - сказав він на прощання. - Вона приведе тебе до житла Сонця.
Пішов Рвана Щека по стежці, раптом дивиться: лежать на землі військова збруя - щит, лук і сагайдак зі стрілами. У житті своєї не бачив Рвана Щека такої пишноти! Однак не дозволив собі навіть доторкнутися до прекрасних речей, лише оглянув і рушив далі. А отут назустріч воїн молодої йде. Довговолосий, стрункий, одяг зшитий з якоїсь небаченої шкіри, а мокасини прикрашені кольоровими тасьмами й пір'ям.
- чи Бачив ти зброя на землі? - Так, бачив, - відповів Рвана Щека. - чи Торкав ти його?
-Немає. Я подумав, що той, хто залишив ці речі, сам повернеться й забере їх. Та тому не став нічого торкати.
- Ти не заздришся на чуже, - помітив незнайомець. - Як твоє ім'я й куди
Ти йдеш?- Та, одержавши відповідь, сказав: - Мене кличуть Ранкова Зірка. Я - син Сонця. Підемо, я проводжу тебе до нашого житла. Батька будинку ні, але до вечора він повернеться.
Високий вігвам Сонця прикрашали зображення дивовижних звірів і птахів. У входу висіла бойова збруя Сонця. Усередині вігвама сиділа жінка у світлих одягах. Це був Місяць, дружина Сонця й мати Ранкової Зірки. Вона привітно заговорила з гостем, запропонувала йому їжі, а коли він поїв, запитала:
- Що привело тебе сюди? Тут не бував ще ніхто з людей.
Рвана Щека розповів їй свою історію, і Місяць обіцяв йому допомога й заступництво.
Тим часом звечоріло й настала година, коли Сонце вертається додому. Місяць сховав гостя у куті під купою одягу. Але утаїтися від Сонця було неможливе.
- Тут хтось чужий! - сказало воно, тільки-но переступило поріг. Довелося Рваної Щеку вибиратися зі свого притулку.
- Це мій друг, - сказав Ранкова Зірка. - Він прийшов здалеку, із землі людей.
Сонце подивилося на гостя й прихабоно кивнуло:
- Ми раді твоєму приходу. Можеш залишатися у нас скільки побажаєш. Моєму синові часом буває самотньо. Йому потрібний друг.
Наступного дня, коли юнака зібралися на полювання, Місяць сказав гостеві:
-Запам'ятай одне. Можете полювати де прагнете, тільки тримаєтеся подалі від Великої води. Там на березі живуть птаха з довгими гострими дзьобами. Ці птахи вбивають усякого, хто наблизиться до них. У мене було багато синів, але майже всі вони загинули від дзьобів цих страшних птахів. Ранкова Зірка – мій останній син. Не дозволяй же йому підходити уводити, увести до ладу берегу!
Багато днів провів Рвана Щека у житло Сонця, і щодня вони з Ранковою Зіркою ходили на полювання. Та ось одного разу вони випадково виявилися неподалік від берега й побачили величезних птахів, які парили над водою.
-Давай поохотимся на них, - запропонував Ранкова Зірка.
- Ні, це небезпечні птахи, вони можуть убити нас.
Але Ранкова Зірка не послухався. Він войовничо закричали побіг до берега, а Рвана Щека мимоволі кинувся слідом. Довгоклювие птаха налетіли хижою й шумною зграєю, але Рвана Щека виступив уперед і перебив їхніх усіх своїм гострим списом, так що ні однієї не залишилося у живі. Коли вони повернулися додому й показали Місяцю відрубані голови птахів, вона розплакалася від радості й стала обіймати Рвану Щеку.
- Син мій! - викликнула вона. - Ми із чоловіком ніколи не забудемо, від якого лиха ти нас позбавив.
Як тільки Сонце повернулося додому, Місяць відразу всі йому розповіла.
- Син мій! - просяялося від радості Сонце. - Ми із дружиною назавжди твої боржники! Скажи: не чи можу я тобі чим-небудь допомогти? Немає чи у тебе якого бажання?
- Є, - відповів Рвана Щека. - Та допомогти мені можеш тільки ти. Я прагну одружитися на одній дівчині з нашого племені, і вона дала мені згода, але виявилося, що вона належить тобі й не може вийти заміж без твого дозволу.
- Це правда, - сказало Сонце. - Я знаю, що вона була слухняна мені й не зробила нічого дурного. Тепер я дарую її тобі. Обох вас і всіх ваших дітей я нагороджу щастям і довголіттям. Скоро ти відправишся назад, до своєї нареченої. Запам'ятай же те, що я тобі розповім. Я - владика й володар усього миру. Геть усе належить мені. Я створив землю, і ріки, і гори, і лісу, і прерії. Я створив людей і звірів. Я безсмертний. Правда, зимою я роблюся старезним і слабким, але щовесни сила й молодість вертаються до мене. А знаєш, хто із тварин мудріше всіх? Ворон! Він скрізь знаходить собі їжу й ніколи не залишається голодним. А яка тварина людям слід почитати більше всіх? Бізона! Він мій улюбленець і створений для людей, щоб давати їм дах і їжу. А які з рослин священні? Ті що дають їстівні ягоди. Тепер ідемо із мною, я покаджу тобі мир!
Та Сонце підвело юнака до самого краю неба. Вони подивилися вниз і побачили увесь світ. Він був круглий, плоський і з усіх боків круто обривався вниз. Та тоді Сонце сказало:
- Коли у жінки занедужає чоловік, сну повинна побудувати Будинок для лікування й присвятити його мені. Тоді я допоможу зцілити її чоловіка. А побудувати його потрібно так. Викопати яму, звести над нею стіни й дах зі ста дерев'яних жердин - дах повинна бути опукла, як небесний купол. Одну її половину слід пофарбувати у червоний, сонячний колір, а іншу у чорний, колір ночі.
Сонце докладне пояснило юнакові, як улаштувати Будинок для лікування й лікувати у ньому людей, потім торкнулося його щоки своєю рукою, і шрам негайно зник. А ще Сонце вручило юнакові два воронових пера:
- Ось знак твоїй нареченій, що я дозволяю тобі одружитися на ній. Нехай відтепер це пір'я носить усякий, хто пізнав мистецтво лікування. Незабаром Рвана Щека зібрався додому, Сонце й Ранкова Зірка багато обдарили його на прощання. Добрий Місяць наостанку розцілував юнака й заплакала: так жалко їй було відпускати його!
Сонце показало юнакові саму коротку дорогу назад до людей. Це була Вовча Стежка, тепер її ще називають Чумацьким Шляхом. По ній Рвана Щека швидко добрався до будинку.
На землі у цей час стояла на рідкість жарка погода. Шкіри на вігвамах були підняті, люди ховалися у тіні, Вождь племені Ворона велів своїй дружині приготувати їжу й питво, і кожний, хто праг, заходив до нього побалакати й викурити трубку. Один з гостей розповів вождеві, що на схилі пагорба, неподалік від селища, на самому пригріві сидить і відпочиває якась стороння людина.
- Скоріше кличте його сюди! - розпорядився вождь. - Він, мабуть, Зголоднів й ослабшав від жари.
Трохи юнаків негайно побігли туди, де сидів незнайомець, закутаний у дорожній одяг. - Хіба тобі не пекуче? - запитали вони. - Ідемо з нами, сам вождь запрошує тебе підкріпитися й відпочити у його вігвамі. Отут незнайомець піднявся на ноги й скинув свою дорожню накидку. Юнака із племені Ворона розкрили роти від подиву: ніколи ні на кому не бачили вони такої багато прикрашеної одягу, ніхто у їхніх краях не вмів робити таке
Прекрасна зброя! Але саме дивне було те, що перед ними стояв їхній старий знайомий - Рвана Щека, тільки шраму у нього на особі наче й не було.
Помчалися юнаки у селище збирати народ.
-Рвана Щека повернувся! Він тепер багатий, гарний, і шраму у нього більше немає!
Назустріч їм звідусіль поспішали люди.
- Хто дав тобі цей одяг? - запитували одні у Рваної Щоки.
- Звідки такий лук і щит? - заздрили інші.
Але юнак нікому не відповідав, а коли підійшла його наречена, він зняв з голови два вороньих пера й простягнув їх їй:
-Всемогутнє Сонце посилає тобі ось це - на знак згоди.
Обрадувалася дівчина поверненню улюбленого, і незабаром вони одружилися. А потім, як карало Сонце, побудували перший на землі Будинок для лікування.
Сонце подарувало чоловікам довге й щасливе життя. Багато років прожили вони разом у оточенні дітей, а потім і онуків і жодного разу навіть не занедужали, А коли нарешті прийшла їхня смертна година, тіні їх разом откочевали до Піщаних Пагорбів.