Жив-Був хлопець. Він тільки що одружився. Ось рідні дружини стали кликати його у гості. Він і говорить своєму батькові:
- Пішли кого-небудь разом із мною. Мені одному йти соромно.
Батько запропонував піти з ним цирюльнику. Цирюльник почав відмовлятися - у нього, мол, і без того справ вистачає. А син усе просить батька. Тоді батько знову до цирюльнику:
- Може, Усе-таки погодишся піти?
- Добре. Тільки з умовою. Зший мені таке ж плаття, як своєму синові. Батько погодився. Обом зшили однакове плаття. Хлопець із цирюльником зібралися й відправилися у шлях. Ось коли підійшли вони до самого місця, цирюльник і говорить:
- Я піду вперед - скажу, що ти йдеш. А ти почекай поки отут з речами. Хлопець був простуватий - повірив цирюльнику. А цирюльник пішов прямо у будинок до його тестя. Там давно вже чекали гостя. Побачили цирюльника й подумали, що це і є молодий зять. Зустріли його ласкаво, привітно стали розпитувати - як так що. Цирюльник усі їм розповів, а потім говорить:
- Ось що! Із мною прийшов син нашого цирюльника. Він чекає у дороги з речами. Пошліть за ним кого-небудь. Нехай йому допоможуть.
Рідні прийняли усе це за чисту правду. Послали слугу, Той приніс речі й привів хлопця. Ось і вийшло, що
Цирюльника прийняли за зятя, а зятя - за цирюльника. Цирюльнику постелили м'яку постіль, а зятя залишили горювати й нудитися на старому ламаному ліжку. На зятя ніхто й глянути не бажає, а за цирюльником усе навперебій доглядають. Хто не прийде - всяк до нього з розпитами й з розмовою. Бідний зять згоряв від сорому, а сказати нічого не. вирішувався. Тільки цирюльнику й цього було мале. Він ось що ще видумав.
- Цирюльник нездоровий, - говорить. - Ун не їсть нічого - тільки кашу. Приспіла їжа. Цирюльника годують усякими разносолами, а зятеві дали одну рідку кашку. Зять від цього засмутився ще більше, тільки із сорому знову нічого не сказав.
На інший день стали варити обід, так дрова попалися сирі, і весь будинок наповнився димом. Як дійшов дим до цирюльника, він і говорить:
- Що ж це ви топите грубку сирими дровами! Скажіть цирюльнику. Він миттю сухих набере.
Домашнім це сподобалося. Ось вони й послали зятя за дровами. Бідний зять ні слова не вимовив і пішов у ліс.
Набрав він оберемок дров, праг їх у'язати, так отут спохватився, що зі зла
І образи забув побрати з будинку мотузку. Став він думати, як же йому дрова донести, і зовсім розладнався. Навіть заплакав.
На його щастя йшли повз Шива й Парвати. Побачила Парвати, що юнак плаче, і говорить Шиве:
- Владика! Хто цей юнак? Навіщо він плаче?
- Залиши, Парвати! Це не наша справа. Тут, на землі, завжди один плаче, іншої сміється. Тобі-Те що?
- Ні, владика! Відразу видне, що його хтось скривдив.
Довго вмовляв Шива чоловікові не втручатися у земні справи, але вона не послухалася. Тоді Шива підійшов до зятя, розпитав його про весь, а потім говорить йому:
- Скажи своїм дровам: "Прилипни!" Вони зліпляться разом, і їх можна буде нести. Тепер, якщо захочеш, щоб хто-небудь до чого-небудь приліпився, тільки скажи це слово - він і прилипне. А як треба буде звільнити - скажи: "Відлипни!"
Сказав це Шива й пішов разом з Парвати.
Зять дуже зрадів й говорить дровам: "Прилипни!" Дрова разом слиплись у у'язку. Зять звалив її на голову й поніс додому. Тепер він став думати, як би сквитатися із цирюльником. Увечері прийшла до них своячка - принесла цирюльнику кружку молока. Тільки той підніс кухоль до губ, зять побери та й скажи тихенько: "Прилипни!" Кружка й прилипла. Своячка не дала, чекала, потім запитує:
- Зятек! Невже ще не випив?
А цирюльник не відповідає. Своячка почекала ще, та й думає: "Подивлюся, що це з ним приключилося". Глянула - а у того кружка до губ прилипла. Захотіла вона її відірвати. Тільки простягнула руку, зять прошептав: "Прилипни!" Прилипла рука до кухля. Коштує своячка поруч із цирюльником, відірватися не може.
Чекає теща дочку, а тієї немає й немає. Думає: "Щось довго вона напуває зятя. Не чи трапилося чого? Треба піти подивитися". Прийшла теща, дивиться - начебто б побилася дочка із зятем через молоко. Не дає вона йому пити. Розсердилася теща, прагла відвести дочкину руку від кухля, а отут зять побрав і шепнув: "Прилипни!" Теща прилипла, так як закричить - увесь будинок збігся, навіть із вулиці люди прийшли. Дивляться, дивують - мати з дочкою не дають зятеві пити молоко. Побачив це тесть - Розсердився:
- Що ви йому пити не даєте? Відпустите зараз же! Кинувся сам відривати дружину й дочку від кухля, а зять говорить: "Прилипни!" Та тесть теж прилип. Пробували люди допомогти - тільки самі прилипли.
Злякалися сусіди, кинулися врозсип, так не отут-те було. Сказав зять: "Прилипни!"-усі й застигли на місці. Хто на порозі, хто серед вулиці - хто як біг, так і коштує. Молоді сусідки не стрималися, прийшли подивитися на скандал і від смущенья ховалися друг за дружкові у стінки - так і вони усе прилипли до стіни. Диковинно було дивитися. Люди як люди, розмовляти можуть, а з місця їм не зрушитися. Якщо хто не прилип - так тільки зять. Стали люди радитися між собою. Згадали святого пустельника, що жив недалеко від села. Він від усякого чаклунства міг позбавити. Надумали його покликати. Тільки хто за ним сходить? Усі адже прилипли. Мимоволі довелося просити зятя:
- Братик цирюльник! Побери верблюдицю й поїдь
У таке-те місце. Зроби що прагнеш, тільки привези нам святого пустельника.
Нещасний зять устав, побрав верблюдицю й поїхав до пустельника. Розповів він пустельникові, що приключилося у селі. Той погодився допомогти. Як проїхали вони півдороги, пустельник зліз, щоб напитися. Випив він води й пішов назад до верблюдиці, а отут зять так смикнув за привід, що верблюдиця підхопилася й понесла. Зять робить вигляд, начебто йому з нею не впоратися, кричить у весь голос:
- Допоможи! Допоможи!
Кинувся пустельник виручати зятя. Наздогнав він верблюдицю, ухопився за хвіст. Отут зять тихенько сказав: "Прилипни!" Прилип пустельник до хвоста. Верблюдиця біжить із усіх ніг, а за нею на хвості волочиться пустельник. Колотиться пустельник про її задні ноги, а вона від цього ще ходу піддає. Так вони добралися до місця. Побачив народ верблюдицю - зрадів. Ну, а коли вона підбігла ближче, усе засмутилися - пустельник-рятівник сам прилип до хвоста верблюдиці й ледве поспівав за нею.
Задумалися люди: що ж це діється? Отут хтось глянув на зятя й здивувався - усі навколо прилипли, один він розгулює як ні у чому не бувало. "Це його витівки, - думає. - Дрова без мотузки він адже приніс". Поділився він своїм здогадом з іншими. Усе прийнялися просити зятя:
- Відпусти нас! Вибач, якщо ми перед тобою провинилися. Тоді зять розповів, як з ним обійшовся цирюльник. Усе дуже розсердилися й закричали:
- Ти нас тільки звільни, а там побачиш, як ми йому задамо!
Зять сказав: "Відлипни!"-і усе звільнилися. Цирюльник зрозумів, що йому не минути лиха, і пустився навтьоки. Але його миттю схопили й так обробили, що він на усе життя запам'ятав.